Слава ЗСУ!

- Тут поруч є чобіт, а гвинти крутити - ніяка не філософія, зуміє і помічник. А треба буде, я й сам зумію. Гей, там! Ану сюди! Беріть його!

Ледь живий від страху Рейневан опинився у твердих, ніби відлитих із бронзи, лапах прислужників. Його виволокли, заштовхнули до кімнатки поруч. Він ще не встиг осягнути серйозність і небезпечність ситуації, як уже сидів на дубовому стільці, з шиєю і руками в залізних обоймах, а поголений на лисо кат у шкіряному фартуху монтував на його лівій нозі якийсь жахливий пристрій. Пристрій нагадував ковану скриньку, був великий, важкий, смердів залізом і іржею. А також старою кров’ю і гнилим м’ясом. Від нього відгонило смородом, який виділяють відпрацьовані пеньки різників.

- Я невинний! - завив він. - Неви-и-и-и-инни-и-и-и-ий!

- Далі, - кивнув кату худий домініканець. - Робіть свою справу.

Кат нахилився, щось залізно клацнуло, щось заскрипіло. Рейневан заревів від болю, відчуваючи, як обкуті металом дошки стискають і чавлять йому ногу. Він раптом згадав Інститора і перестав йому дивуватися. Він і сам був за волосок від того, щоб наробити в штани.

- Коли ти пристав до гуситів? Хто дав тобі писання Вікліфа? Де і від кого ти приймав єретицьке причастя?

Гвинти скрипіли, кат кректав. Рейневан ревів.

- Хто твій спільник? З ким із Чехії ти контактуєш? Де ви зустрічаєтеся? Де переховуєте єретичні книги, писання і постили503? Де ховаєте зброю?

- Я неви-и-и-и-инни-и-и-и-ий!

- Підкрутити!

- Брате, - промовив божогробець, - змилуйся, це ж шляхтич...

- Щось ви, - худий домініканець зміряв його злим поглядом, - берете надто близько до серця роль адвоката. Вам належало, нагадую, сидіти тихо і не втручатися. Підкрутити!

Рейневан ледве не вдавився від крику. І тут, зовсім як у казці, хтось почув його крик і відреагував на нього.

- Я ж просив, - сказав цей хтось, який став у дверях і виявився струнким домініканцем років близько тридцяти. - Я ж просив цього не робити. Ти грішиш надлишком ретельності, брате Арнульфе. І, що гірше, браком послуху.

- Я... Велебний... Вибачте...

- Ідіть. У каплицю. Помоліться, перечекайте смиренно - а раптом на вас зійде благодать одкровення. Гей, ви, звільніть в’язня, швидко. І далі, далі, виходьте. Усі!

- Велебний отче.....

- Я сказав: усі!

Інквізитор сів за стіл, на місце, звільнене братом Арнульфом, відсунув трохи убік розп’яття, яке йому заважало.

Мовчки вказав на лаву. Рейневан устав, застогнав, дошкутильгав, сів. Домініканець засунув руки в рукави білої ряси, довго дивився на нього з-під густих брів, які грізно зрослися .

- Ти в сорочці народився, - сказав він нарешті, - Рейнмаре з Беляви.

Рейневан кивком підтвердив, що знає. Сперечатися було годі.

- Тобі пощастило, - повторив інквізитор, - що я саме проходив. Ще би тільки зо два-три повороти цього гвинта... І знаєш, що було би?

- Можу собі уявити...

- Ні. Не можеш, запевняю тебе. Ех, Рейневане, Рейневане, і де ж це нам випало зустрітися... У камері тортур! Хоч, Богом і правдою клянуся, це можна було передбачати вже тоді, на навчанні. Вільнодумство, пристрасть до гулянок і трунків, не кажучи вже про легкодоступних жінок... До лиха, уже там, у Празі, коли я бачив тебе “Під драконом” на Целетній, я пророкував, що ти потрапиш у руки ката. Що ця нерозважливість стане для тебе згубною.