Слава ЗСУ!

- Ad maiorem, - знизав плечима Гейнче, - Dei gloriam. Кожен повинен служити, як може.

- Я непридатний... Ні, ні. Гжегоже, тільки не це. Я не погоджуюся. Ні.

- Альтернатива, - інквізитор подивився йому в очі, - тобі відома.

Катований у глибині будинку завив, і відразу після цього заревів, захлинувся ревом. Рейневан і без того здогадувався, якою є альтернатива...

- Ти не повіриш, - підтвердив його здогад Гейнче, - які речі з’ясовуються під час болісних конфесат507. Які таємниці зраджуються. Навіть таємниці алькову. Під час розслідування, яке проводить хтось настільки ж ревний, як брат Арнульф, злочинець, коли вже зізнається і розкаже про себе все, починає давати свідчення про інших... Часом аж ніяково буває вислуховувати такі свідчення... Дізнаватися хто, з ким, коли, як... А часом ідеться про духовних осіб. Про черниць. Про дружин, які вважаються вірними. Про дівчат на виданні, які вважаються незайманими. Ради Бога, кожен, гадаю, має такі секрети. Мабуть, страшенно принизливо, коли біль змушує їх виказувати. Такому собі братові Арнульфу. У присутності катів. Га, Рейнмаре? У тебе немає таких секретів?

- Не треба до мене так, Гжегоже, - Рейневан зціпив зуби. - Я все зрозумів.

- Я дуже радий. Справді.

Катований заревів.

- А кого це, - злість допомогла Рейневану подолати страх, - там катують? За твоїм наказом? Кого з тих, із ким я сидів у вежі?

- Цікаво, що ти про це запитуєш, - підняв очі інквізитор. - Бо це справді зразкова ілюстрація моїх міркувань. Був серед в’язнів міський писар із Франкенштейна. Ти знаєш, про кого йдеться? Бачу, що знаєш. Його звинувачували в єресі. Розслідування швидко показало, що обвинувачення було фальшиве, з особистих спонукань, доносителем був коханець його дружини. Я наказав писаря звільнити, а бахура заарештувати, просто так, аби перевірити, чи йдеться виключно про жіночі принади. Бахур, уяви собі, на сам тільки вигляд інструментів негайно зізнався, що це вже не перша міщанка, яку він під виглядом любовних залицянь обкрадає. У свідченнях він трохи плутався, так що деякі інструменти все-таки було застосовано. Ох і наслухався я тоді про інших дружин зі Свидниці, з Вроцлава, з Валбжиха, про їхні гріховні пристрасті та цікаві способи їх задоволення. А під час обшуку в нього знайшли пасквіль на Святого Отця, таку собі картинку, на якій у папи з-під шат понтифіка стирчать диявольські пазурі, ти, певно, бачив щось подібне.

- Бачив.

- Де?

- Не пам...

Рейневан поперхнувся, сполотнів. Гейнче фиркнув.

- Бачиш, як це просто? Гарантую, зігаррасіо вже б освіжило тобі пам’ять. Розпусник також не пам’ятав, від кого отримав цей пасквіль і малюночок з папою, але швидко згадав. А брат Арнульф, як ти чуєш, зараз саме перевіряє, чи його пам’ять часом не приховує інших цікавих речей.

- А тебе... - страх, на диво, додав Рейневану відчайдушної сміливості. - Тебе це забавляє. Не таким я тебе знав, інквізиторе. У Празі ти сам насміхався з фанатиків! А тепер? Чим для тебе є ця посада? Усе ще професією чи вже пристрастю?