Слава ЗСУ!

Рейневан розкрив рота, але інквізитор зупинив його жестом.

- Не знаю, - говорив далі він, виплюнувши кісточку, - чи ти, як твій брат, читаєш Оккама, Вальдхаузена, Вікліфа, Гуса й Ієроніма, чи ти, як твій брат, поширюєш твори вищезгаданих єретиків по Шльонську, Мархії і Великопольщі. Не знаю, чи даєш ти, за прикладом брата, притулок гуситським емісарам і шпигунам. Коротше кажучи: чи ти і сам єретик. Думаю - а я трохи вивчив питання, - що ні. Що ти безвинний. Гадаю, що в цю аферу тебе вплутав просто-на-просто випадок, якщо, природно, це відповідне визначення для пари великих блакитних очей Аделі де Стерча. І твоєї відомої мені слабкості до таких великих очей.

- Гжегоже... - Рейневан насилу протиснув слова крізь стиснуте горло. - Тобто, вибачте... Велебний отче... Запевняю, що я не маю нічого спільного з єрессю. Також і мій брат, ручаюся, жертва злочину...

- З порукою за брата обережніше, - перебив його Гжегож Гейнче. - Ти здивувався би, якби дізнався, скільки було на нього доносів, і небезпідставних. Він постав би перед трибуналом. І видав би спільників. Вірю, що тебе серед них не було б.

Гжегож відкинув хребет оселедця, облизав пальці.

- Однак кінець нерозумній діяльності Петера де Беляу, - продовжив він, беручись за другу рибину, - поклало не правосуддя, не кримінальний процес, не poenitentia506, а злочин. Злочин, винних у якому я був би радий побачити покараними. Ти теж, правда? Бачу, що теж. Тож знай, що вони будуть покарані, причому незабаром. Знання цього мусить допомогти тобі прийняти рішення.

- Яке... - Рейневан ковтнув слину. - Яке рішення? Гейнче якийсь час мовчав, кришив шматочок хліба.

З глибокої задуми його вивів крик, що долетів звідкись зсередини будинку, - дикий, жахливий зойк людини, якій завдають болю. Дуже дошкульного болю.

- Брат Арнульф, - вказав рухом голови інквізитор, - як я чую, недовго молився, швидко закінчив і повернувся до занять. Ревний це чоловік, ревний. Аж занадто. Але він нагадує, що й у мене є обов’язки. Так що переходимо до висновків.

Рейневан зіщулився. І правильно зробив.

- Тебе, дорогий Рейневане, вплутали в неабияку аферу. Тебе перетворили на знаряддя. Співчуваю. Але раз уже ти став знаряддям, то гріх було би тобою не скористатися, а надто для доброї справи і до слави Божої, ad maiorem Dei gloriam. Отже, ти вийдеш на волю. Я витягну тебе з Вежі, захищу й обороню від тих, хто на тебе чигає, а таких намножилося, намножилося чимало. Твоєї смерті прагнуть, наскільки мені відомо, Стерчі, князь Ян Зембицький, коханка Яна Аделя Стерчева, раубрітер Буко фон Кроссіг, а також - із причин, які я ще повинен з’ясувати, - шляхетний Ян фон Біберштайн... Гм, воістину, є причини побоюватися за життя. Але, як було сказано, я візьму тебе під свій захист. Не задарма, ясна річ. Послуга за послугу. Do ut des [39]. А радше: ut facias.

- Я організую, - інквізитор заговорив швидше, немов декламував заздалегідь вивчений текст, - все так, щоб у Чехії, куди ти вирушиш, це не викликало нічиїх підозр. У Чехії ти встановиш контакти з гуситами, з людьми, яких я тобі вкажу. Тобі не буде важко встановити контакти. Ти ж брат Петера з Беляви, який має заслуги перед гуситами, праведного християнина, мученика за справу, замордованого проклятими папістами.

- Я маю стати... - вичавив із себе Рейневан. - Я маю стати шпигуном?