Слава ЗСУ!

Шарлей і Горн дивилися на нього здалеку, зберігаючи мовчання. Тихо був і Тома Альфа - головним чином тому, що йому пригрозили натовкти пику, якщо він будь-яким чином порушить тишу.

Рейневан закінчив упорядковувати оссиїіит, накреслив навколо себе магічне коло. Відкашлявся, розкинув руки.

- Ермітес! - співучо почав він, вдивляючись у гліфи Гоетичного Кола. - Понкор! Паґор! Анітор!

Горн стиха пирснув. Шарлей тільки зітхнув.

- Аґлон, Вайхеон, Стимуламатон! Езфарес, Оліарам, Іріон! Мерсільде! Ти, погляд якого пронизує безодні! Te adoro, et te invoco510!

Нічого не відбувалося.

- Еситіон, Еріон, Онера! Мозм, Сотер, Геломі! Рейневан облизнув запечені губи. У тому місці, де

ще покійний Циркулос тричі повторив напис: VENI, MERSILDE511, він поклав амулет зі змією, рибою і вписаним у трикутник сонцем.

- Острата, - почав він активуюче заклинання. - Тер-панду! Ермас, - повторював він, кланяючись і модулюючи голос відповідно до вказівок “Лемегетона”, “Малого Ключа Соломона”. - Перікатур! Белеурос!

Шарлей вилаявся, привертаючи цим самим його увагу. Сам ледве вірячи власним очам, Рейневан побачив, як нашкрябані цеглою написи в колі починають світитися фосфоричним світлом.

- Печаттю Басдатеї! Мерсільде! Ти, погляд якого пронизує безодні! Прибудь! Забаот! Есцверхіе! Астрахіос, Асах, Асарка!

Написи в колі палали все яскравіше, примарним блиском освітили стіну. Мури вежі почали відчутно вібрувати. Горн вилаявся. Тома Альфа заскиглив. Один із дебілів голосно заплакав, почав кричати. Шарлей зірвався, як пружина, підбіг, коротким ударом кулака в скроню повалив його на лігво, втихомирив.

- Босмолетік, Єйсмі, Ет, - Рейневан нахилився, торкнувся чолом середини пентаграми. Потім, випроставшись, взявся за відшліфовану, загострену на камені зламану голівку вухналя. Різким рухом розрізав шкіру на подушечці великого пальця, торкнувся пальцем, із якого стікала кров, чола. Набрав повітря в легені, усвідомлюючи, що настає момент найбільшого ризику і небезпеки. Коли кров потекла досить сильно, намалював нею в центрі кола знак.

Таємничий, страхітливий, заборонений знак Скірлін.

- Veni, Мерсільде! - крикнув він, відчуваючи, як фундамент Вежі блазнів починає трястися і двигтіти.

Тома Альфа знову заскиглив, але замовк одразу, як тільки Шарлей показав йому кулака. Вежа двигтіла дедалі помітніше.

- Тауль! - евокував Рейневан гортанним і хрипким голосом, як наказували гриму ари. - Варф! Пан!

Гоетичне Коло запалало яскравіше, освітлене ним місце на стіні потроху переставало бути просто плямою, починало набувати форми й обрисів. Обрисів людини. Ну, не зовсім людини. Бо в людей не буває ні таких величезних голів, ні таких довжелезних рук. Ні гігантських рогів, які виростають з чола, опуклого, наче в бика.

Вежа двигтіла, дебіли вили на різні голоси, їм голосно вторив Тома Альфа. Горн підхопився.

- Досить! - гаркнув він, перекриваючи шум. - Рейневане! Зупини це! Зупини, псякрев, цю чортівню! Ми загинемо через тебе!

- Варф! Клеміах!

Подальші слова евокації застрягли йому в горлі. Вогненна постать на стіні була вже настільки чіткою, що змогла подивитися на нього двома величезними зміїними очима. Бачачи, що фігура не обмежується поглядом, а й простягає руки, Рейневан заверещав від страху. Жах паралізував його.