Слава ЗСУ!

Завіша на хвилину замовкнув, вдивляючись у тріску-че багаття.

- Хоч-не-хоч, - продовжив він, - довелося мені, щоб із Люксембуржцем Ягайлів мар’яж обговорювати, у тому їхньому хрестовому поході взяти участь. І різних речей я став свідком. Дуже різних. Хоча б такої, як захоплення Полічки та влаштованої після цього різні.

Пахолки і зброєносець сиділи нерухомо, хтозна, може, й спали. Завіша говорив тихим і досить монотонним голосом. Заколисуючим. А надто для того, хто вже, мабуть, не раз чув цю розповідь. Або й узагалі брав участь у тих подіях.

- Після Полічки Сигізмунд рушив на Кутну Гору. Жижка перегородив йому шлях, відбив кілька атак угорської кінноти, але коли рознеслася чутка про захоплення міста через зраду, відступив. Королівські війська ввійшли в Кутну Гору, сп’янілі від тріумфу... Ха-ха, побили самого Жижку, сам Жижка від них утік. І тоді Люксембуржець зробив непростиму помилку. Хоч його відмовляли від цього і я, і Філіп Сколларі...

- Себто Шппо Спано? Цей знаменитий флорентійський кондотьєр?

- Не перебивай, хлопче. Усупереч моїм і Піпповим порадам король Сигізмунд, переконаний, що чехи панічно втікали і не зупиняться до самої Праги, дозволив угорцям роз’їхатися по всій окрузі, щоб, як він це назвав, пошукати зимовищ, бо мороз був лютий. Мадяри розпорошилися і проводили Святці84, грабуючи, ґвалтуючи жінок, спалюючи села і вбиваючи тих, кого вони вважали єретиками або такими, що співчувають єресі. Інакше кажучи - кожного, хто потрапляв під руку.

Уночі в небо здіймалися заграви, удень - дими, а король у Кутній Горі бенкетував і вершив суди. І тут, на Трьох Царів85, вранці, розійшлася чутка: йде Жижка. Жижка не втік, а тільки відступив, перегрупував військо, підсилив його, а тепер іде на Кутну Гору з усією силою Табора і Праги, він вже в Каньку, вже в Небовидах! І що? Що зробили доблесні хрестоносці, довідавшись про це? Побачивши, що вже немає часу на те, щоби зібрати докупи армію, яка порозповзалася по околицях, вони просто втекли, покинувши чимало зброї і майна, підпаливши за собою місто. Шппо Спано на якийсь час стримав паніку і виставив бойові порядки на півдорозі між Кутною Горою і Німецьким Бродом.

Мороз попустив, стояла мряка, було сіро й мокро. І тоді ми ще здалеку почули... І побачили... Хлопче, нічого подібного я ще ніколи не чув і не бачив, а чув я і бачив чимало. Вони йшли на нас, таборити і пражани, йшли, несучи штандарти і дароносиці, прекрасними, рівними, дисциплінованими лавами, з піснею, що розкочувалася, як грім. На нас насувалися оті їхні славнозвісні вози, з яких на нас щирилися гармати, гуфниці і бомбарди86... І тоді зарозумілі німецькі гельди87, чваньковиті ракуські панцирники Альбрехта, мадяри, моравська і лужицька шляхта, найманці Спано - усі як один кинулися втікати. Так, хлопче, тобі не причулося: ще не встигли гусити наблизитися на відстань пострілу, а вся Сигізмундова армія вже втікала у всеохопному переляку, в дикій паніці, не дивлячись під ноги, аж до Німецького Броду. Лицарі з мечами втікали, збиваючи один одного з ніг і затоптуючи, нажахано волаючи, від отих празьких шевців і канатників, від селян у личаках, яких вони іще зовсім недавно брали на кпини. Втікали в паніці та зі страхом, кидаючи зброю, яку під час цілого того хрестового походу піднімали в основному на беззбройних. Утікали, хлопче, просто на моїх очах, і я здивовано на це дивився, - як боягузи, як дрібні злодюжки, що їх садівник упіймав на крадіжці слив. Так, ніби злякалися... правди. Девізу VERITAS VINCIT88, вигаптуваного на гуситських штандартах.