Слава ЗСУ!

- Те, що ти бурмотав над казанком, не було про святих.

- Не було, - зізнався, відкашлявшись, Рейневан. - Я ж вам казав: народна мудрість...

- Така мудрість надто вже пахне вогнищем, - серйозно сказав Сулимець. - На твоєму місці я би дивився, кого лікую. З ким розмови веду. І в чиїй присутності посилаюся на Герберта з Орільяка. Я б остерігався, Рейнмаре.

- А я й остерігаюся.

- А я, - озвався зброєносець Войцех, - думаю, що якщо чари існують, то краще їх знати, ніж не знати. Я думаю...

Він замовк, помітивши грізний погляд Завіші.

- А я думаю, - різко сказав лицар з Гарбова, - що все зло цього світу - від думання. Особливо у виконанні людей, які зовсім не мають до цього схильності.

Войцех ще нижче нахилився над збруєю, яку чистив і змазував салом. Рейневан, перш ніж відізватися, перечекав кілька хвилин.

- Пане Завішо?

- Га?

- У корчмі, у суперечці з тим домініканцем, ви не приховували... Ну... що ніби... ви за чеських гуситів. Принаймні більше за, ніж проти.

- А тобі що - мої роздуми і розмірковування одразу нагадали єретичні думки, єресь?

- І це також, - зізнався, помовчавши, Рейневан. - Але ще більше мене цікавить...

- Що тебе цікавить?

- Як воно було... Як воно було під Німецьким Бродом у двадцять другому році? Коли ви в чеський полон потрапили. Бо вже легенди ходять...

- І які ж?

- А такі, що вас гусити схопили, бо втікати вам видалося недостойним лицаря, а битися ви не могли, тому що були послом.

- Так кажуть?

- І ще... Що король Сигізмунд покинув вас у скрутному становищі. А сам ганебно втік.

Завіша якийсь час мовчав.

- А ти, - озвався він нарешті, - хотів би знати правдиву версію, так?

- Якщо, - невпевнено відповів Рейневан, - вам це не заважатиме...

- А що би мені мало заважати? За теревенями час летить швидше. То чому ж не потеревенити?

Усупереч сказаному лицар з Гарбова знову довго мовчав, крутячи у руках порожній кухоль. Рейневан не був упевнений, чи Завіша не чекає на його нові запитання, але задавати їх не поспішав. І, як виявилося, не помилився.

- Починати треба, - заговорив Завіша, - здається мені, від початку. А початок такий, що король Владислав послав мене до римського короля з досить делікатною місією... Йшлося про мар’яж з королевою Євфемією, братовою Сигізмунда, удовою чеського Вацлава. Як нині відомо, нічого з того не вийшло, Ягайло волів Соньку Гольшанську, але на той час того відомо не було. Король Владислав доручив мені обговорити з Люксембуржцем що треба, а головним чином - посаг. Я й поїхав. Але не в Пожонь83, і не в Буду, а на Мораву, звідки Сигізмунд власне вирушав на своїх непокірних підданих з черговим хрестовим походом, з твердим наміром здобути Прагу й остаточно викорінити в Чехії гуситську єресь.

Коли я туди доїхав, а доїхав я на святого Мартіна, хрестовий похід Сигізмунда розвивався цілком непогано. Хоч армія в Люксембуржця була трохи ослаблена. Уже встигла розійтися по домівках більшість очолюваного ландвійтом Румпольдом війська з Лужиці, задовольнившись спустошенням земель навколо Хрудима. Повернувся додому шльонський контингент, у якому, до речі, був і наш недавній господар і співрозмовник, князь Конрад Кантнер. Так що в поході на Прагу короля по-справжньому підтримували тільки ракуське лицарство Альбрехта та моравське військо єпископа з Оломоуца. Ну, але самої тільки угорської кінноти Сигізмунд мав більш ніж десять тисяч.