Слава ЗСУ!

- Чекай! Куди? По-перше, я пливу тільки до Олави. По-друге, це коштує п’ять скойців. За коня додаткові п’ять.

- Якщо не маєш, - втрутився з лисячою усмішкою другий васерполяк, бачачи, як Рейневан з розгубленим виразом обличчя порпається в калитці, - то я цього коня відкуплю. За п’ять... Ну, нехай буде - за шість скойців104. Дванадцять грошів. У тебе буде точно на рейс. А за коня, якого в тебе не буде, платити вже не доведеться. Чиста вигода.

- Цей кінь, - зауважив Рейневан, - вартий щонайменше п’ять гривень.

- Цей кінь, - проникливо зауважив поляк, - гівна вартий. Бо ти не доїдеш на ньому туди, куди так поспішаєш. Ну то що? Продаси?

- Якщо додасте ще три скойці за сідло й упряж.

- Один.

- Два.

- Згода.

Кінь і гроші поміняли власників. Рейневан на прощання поплескав сивка по шиї, погладив по загривку, шморгнув носом, прощаючись, як би там не було, з другом і супутником у недолі. Схопився за линву і застрибнув на палубу. Хазяїн барки скинув швартов з палі. Барка здригнулася, повільно ввійшла у нурт. Бугай ревів, риба смерділа. На помості водяні поляки оглядали ногу сивка і сварилися ні про що.

Барка пливла вниз по ріці. До Олави. Сіра вода Одри хлюпала і пінилася біля об бортів.

* * *

- Мосьпане.

- Що? - Рейневан підхопився, протер очі. - Що таке, пане шкіпер?

- О лава перед нами.

Від устя Стобрави до Олави Одрою неповних п’ять миль. Таку відстань барка, яка іде за течією, може подолати не довше, ніж за десять годин. За умови, що пливе вона без тривалих стоянок і, крім подорожі, в неї немає інших занять.

Васерполяк - хазяїн барки - мав занять без ліку. Та й на брак стоянок по дорозі Рейневан теж не міг поскаржитися. Проте в цілому він не мав жодних причин нарікати. Хоча замість десяти годин він провів на барці півтора дня і дві ночі, однак був у відносній безпеці, подорожував зі зручностями, відпочив, добре виспався, наївся досхочу. Ба, навіть порозмовляти мав нагоду.

Водяний поляк - хоч не назвався Рейневанові на ім’я і від нього не вимагав назватися - був, загалом, людиною цілком симпатичною і приємною в спілкуванні. Маломовний, він хоч і був буркотуном, однак грубим і неґречним він аж ніяк не був. Хоч і простий, він аж ніяк не був дурним. Барка лавірувала між острівцями і мілинами, підходила до пристаней то на лівому, то на правому березі. Екіпаж із чотирьох чоловік крутився як ошпарений, шкіпер лаявся і підганяв. Стерно впевнено тримала дружина васерполяка, жінка значно за нього молодша. Рейневан, щоби не зловживати люб’язністю, намагався, наскільки це було можливо, не дивитися на її круті та міцні стегна, що визирали з-під підкасаної спідниці. Відводив, коли йому це вдавалося, погляд, коли під час маневрів стерновим веслом напиналася сорочка на грудях, достойних Венери.

Рейневан відвідав, пливучи баркою, надодрянські пристані з такими назвами, як Язиця, Загвіздя, Клемби і Монт, був свідком колективної риболовлі й торгових угод, а також сватання. Спостерігав завантаження і розвантаження найрізноманітніших товарів. Побачив речі, яких йому ніколи до того бачити не доводилося, як-от сома у п’ять ліктів завдовжки, що важив сто двадцять п’ять фунтів. Та й їсти йому довелося таке, чого ніколи доти не куштував, як-от засмажене над приском філе з цього сома. Принагідно Рейневан дізнався, як уберегтися від потопельця, нікса і вирника. Яка різниця між неводом і волоком, яка - між греблею і загатою, яка - між косою і застругою, і яка - між лящем і густиркою. Він також наслухався дуже негарних слів про німецьких панків, що гнобили водяних поляків грабіжницькими митами, зборами і податками.