Слава ЗСУ!

- Ах, ааах, mon amour, - стогнала Аделя фон Стерча, припадаючи до долонь Рейневана всім своїм бургундським ландшафтом.

Рейневанові, до речі кажучи, було двадцять три роки, і світу він пізнав радше небагато. Знав дуже мало чешок, ще менше шльонзачок і німкень, одну польку, одну циганку; що ж до інших народностей, то тільки одного разу дістав від коша від угорки. А тому його еротичні ек-сперієнції24 жодною мірою не можна було зарахувати до розряду імпозантних, більше того, були вони, відверто кажучи, досить мізерними як кількісно, так і якісно. Проте і їх вистачало, щоби він собою пишався і часом навіть дер кирпу. Рейневан - як і будь-який молодик, у крові якого бушував тестостерон, - мав себе за великого спокусника і неабиякого знавця любовних справ, від якого в жіночого роду немає ніяких таємниць. Однак правда полягала в тому, що за одинадцять зустрічей із Аделею фон Стерча Рейневан довідався про ars amandi більше, аніж за всі три роки навчання у Празі. Рейневан, одначе, так і не допетрав, що то якраз Аделя навчає його, - він був переконаний, що найбільше важить власне його самобутній талант.

Ad te levavi oculos meos

qui habitas in caelis

Esse sicut oculi servorum

ad manum dominorum suorum.

Sicut oculi ancillae in manibus dominae suae

ita oculi nostri ad Dominum Deum nostrum.

Donec misereatur nostri.

Miserere nostri Domine [3]...

Аделя схопила Рейневана за шию і потягнула на себе. Рейневан, ухопившись за те, за що й треба було, кохав її. Кохав міцно і самозабутньо і - ніби цього було замало - шепотів їй на вушко запевнення у любові. Він був щасливий. Дуже щасливий.

* * *

Щастям, яким він зараз упивався, Рейневан завдячував - не безпосередньо, звісно ж, - Господнім святим. А було це так.

Відчуваючи каяття за якісь гріхи, відомі тільки йому та його сповіднику, шльонський лицар Гельфрад фон Стерча вирушив у покаянне паломництво до могили святого Якова. Але дорогою змінив плани. Вирішив, що до Компостелли явно задалеко, а оскільки святий Егідій також не з-під кінського хвоста випав, то й паломництва до Сен-Жільє25 мусило б вистачити. Але й до Сен-Жільє Гельфрадові не судилося дійти. Доїхав він тільки до Діжона, де випадково познайомився із шістнадцятирічною бургундкою, чарівною Аделею де Бовуазен. Аделя, в яку Гельфрад закохався по самі вуха, була сиротою і мала лише двох братів, гультіпак і гульвіс, які не змигнувши оком видали свою сестричку заміж за шльонського лицаря. Хоча, як гадали собі брати, Шльонськ лежав десь між Тигром і Євфратом, проте Стерча видався їм ідеальним зятем, бо його не вельми переймало питання приданого. Та-ким-от робом і потрапила бургундка в Генріхсдорф, село під Зембицями, що його колись Гельфрад отримав у нагороду від короля. А в Зембицях, уже як Аделя фон Стерча, вона впала в око Рейневанові з Беляви. Із взаємністю.

- Аааах! - видихнула Аделя фон Стерча, сплітаючи ноги на спині в Рейневана. - Ааааа-ааах!

Ніколи в житті не дійшло би до цього ахання, усе закінчилося би переморгуванням та жестами, непомітними для стороннього ока, якби не третій святий, а саме Георгій. Бо власне Георгієві клявся і присягав Гельфрад, як, зрештою, й інші хрестоносці, приєднуючись у вересні 1422 року до котрогось-то там уже антигуситського хрестового походу, організованого курфюрстом бранденбурзьким і маркграфами Мейсена. Великих успіхів хрестоносці тоді на свій рахунок не записали, оскільки ввійшли в Чехію - і дуже швидко звідти вийшли, взагалі не наважившись вступати у бій з гуситами. Та хоч побоїщ і не було, без жертв таки не обійшлося - однією з них виявився саме Гельфрад, який страшно поламав ногу під час падіння з коня і тепер, як випливало з листів, що їх він надсилав сім’ї, продовжував лікуватися десь у Плейссен-ланді. Аделя ж, солом’яна вдовиця, проживаючи в той час у чоловікової рідні у Берутові, могла без перешкод зустрічатися з Рейневаном в кімнатчині в комплексі олесницького монастиря отців-августинців, неподалік лікарні, при якій Рейневан мав свою робітню.