Слава ЗСУ!

- Цікаво, - задумливо промовив Урбан Горн.

Рейневан почервонів, а Дорота пирснула, чим довела, що предмет розмови їй не зовсім незнайомий.

Віз підстрибнув на вибоїні так, що ребе Хірам прокинувся, а ксьондз Ґранцішек, який саме готувався до чергової проповіді, прикусив собі язик. Дорота Фабер цмокнула на мерина, хльоснула віжками. Пресвітер зручніше влаштувався на козлах.

- Були і є й інші, - тягнув далі він, - які тим самим грішать, що й бичувальники, перебільшеною, себто, побожністю, від якої лише крок до збочень і єресі. Як-от хоча б подібні до бичувальників такі disciplinati, як battuti, як циркумпеліони, як bianchi, себто “білі”, як гуміліяти, як так звані “ліонські брати”, як йоахіміти. Ми знаємо це, бо воно і в нас у Шльонську під носом. Я маю на увазі свидницьких і ниських бегардів.

Рейневан, хоча й був дещо іншої думки про бегардів і бегінок, покивав головою. Урбан Горн не покивав.

- Бегарди, - спокійно сказав він, - яких звуть fratres de voluntaria pauertate, убогі з власної волі, могли бути зразком для багатьох священиків і ченців. Мали вони й чималі заслуги перед громадою. Досить буде сказати, що саме бегінки у своїх шпиталях зупинили моровицю в шістдесятому році, не дали поширитися епідемії. А це означає, що тисячі людей було врятовано від смерті. Воістину, бегінкам за це гарно відплатили. Звинуваченням в єресі.

- погодився ксьондз, - було серед них багато людей побожних і самовідданих. Але були і відступники, і грішники. Багато бегінаріїв, та й тих їхніх хвалених госпісів, виявилися розсадниками гріха, святотатства, єресі та нечестивої розпусти. Чимало зла пощирилося і від мандрівних бегардів.

- Ваше право так вважати.

- Моє право?! - вражено вигукнув Ґранцішек. - Та я простий ксьондз з Олави, що я там можу вважати або не вважати? Бегардів засудив В’єннський собор і папа Климентій, приблизно за сто років до мого народження. Мене ще на світі не було, коли в тисяча триста тридцять другому році Інквізиція виявила серед бегінок і бегардів такі жахливі речі, як розкопування могил і глумління над трупами. Мене не було на світі й у сімдесят другому році, коли, згідно з новими папськими едиктами, було відновлено Інквізицію у Свидниці. Слідство довело єретичність бегінок та їх зв’язок з ренегатським Братством і Сестринством Вільного Духа, з пікардською і турлупинською гидотою, внаслідок чого вдова князя Агнєшка закрила свидницькі бегінарії, а бегардів і бегінок...

- Бегардів і бегінок, - докінчив Урбан Горн, - переслідували і ловили по всьому Шльонську. Але ти і тут, певно, радо вмиєш руки, олавський плебане, бо це сталося до твого народження. Знай, що й до мого теж. Та це не заважає мені знати, як воно було насправді. Що більшість схоплених бегардів і бегінок замордували в катівнях. А тих, які вижили, спалили. При цьому чимала група переслідуваних, як воно зазвичай буває, врятувала свою шкуру, донісши на інших, пославши на тортури і смерть товаришів, друзів, навіть близьких родичів. Частина зрадників потім вбралася у домініканські ряси і продемонструвала воістину неофітський запал у боротьбі з єрессю.

- Ви вважаєте, - різко глянув на нього ксьондз, - що це недобре?

- Доносити?

- Із запалом боротися з єрессю. Вважаєте, що це недобре?

Горн різко повернувся в сідлі, вираз його обличчя змінився.