Слава ЗСУ!

- Не випробовуй, - просичав він, - мене цими штучками, патере. Не будь, курва, таким собі Бернаром Гі116. Що тобі з того, що ти впіймаєш мене на каверзному запитанні? Подивися навколо. Ми не в домініканців, а в Бжезьмежських борах. Якщо я відчую небезпеку, то просто дам тобі по голові й кину в яму від бурелому. А в Стшеліні скажу, що ти дорогою вмер від раптового перегрівання крові, припливу флюїдів і гуморів.

Священик сполотнів.

- На наше спільне щастя, - спокійно докінчив Горн, - до цього не дійде, бо я не бегард, не єретик і не сектант із Братства Вільного Духа. Але інквізиторські штучки облиш, олавський пробощу. Згода? Га?

Філіп Ґранцішек не відповів, лише кілька разів кивнув головою.

* * *

Коли вони зупинилися, щоби розпростати кістки, Рейневан не втримався. Відійшовши трохи убік, він запитав Урбана Горна про причину його різкої реакції. Горн спочатку не хотів говорити, обмежився кількома прокльонами і бурчанням про холерних доморослих інквізиторів [7]. Але бачачи, що Рейневанові цього мало, присів на повалений стовбур, підкликав собаку.

- Ті всі їхні єресі, Ланселоте, - почав він тихо, - мене цікавлять не більше, ніж торішній сніг. Тільки дурень, а я себе таким не вважаю, не помітив би, що це signum temporis117 і що настав час перейти до висновків. Що, може, є сенс щось змінити. Реформувати, чи що? Я намагаюся зрозуміти. І можу зрозуміти, що їх також заносить і розпирає від люті, коли вони чують, що Бога нема, що на десять заповідей можна і треба плювати, а поклонятися слід Люциферу. Я їх розумію, коли у відповідь на такі заяви вони верещать про єресь. Але що ж виявляється? Що їх бісить найдужче? Не відступництво і безбожництво, не заперечення таїнств, не ревізія догм або їх заперечення, не демонолатрія118. До найлютішого шалу їх доводять заклики до євангельської бідності. До смиренності. До самовідданості. До служіння. Богу і людям. Вони несамовитіють, коли від них вимагають відмовитися від влади і грошей. Тому з такою люттю вони накинулися на б’янкі, на гуміліятів, на братство Герарда Гроота, на бегінок і бегардів, на Гуса. Псякрев, та я вважаю просто чудом, що вони не спалили Поверелло, Франциска Бідняка! Але, боюся, щодня десь палає вогнище, а на ньому - якийсь анонімний, нікому не відомий і забутий Поверелло. Рейневан покивав головою,

- Тому, - докінчив Горн, - це мене так нервує. Рейневан кивнув ще раз.

Урбан Горн уважно дивився на нього.

- Щось я надто розпатякався. А таке патякання може бути небезпечним. Уже не один сам собі, як кажуть, горло власним задовгим язиком перерізав... Але я тобі довіряю, Ланселоте. Ти навіть не знаєш чому.

- Та знаю, - вимушено посміхнувся Рейневан. - Якщо ти запідозриш, що я доношу, то даси мені по голові, а в Стшеліні скажеш, що я помер від раптового припливу флюїдів і гуморів.

Урбан Горн посміхнувся. Дуже по-вовчому.

* * *

- Горне?

- Слухаю тебе, Ланселоте.

- Легко помітити, що ти чоловік бувалий і досвідчений. А чи часом не знаєш, хто з владоможців має маєтності поблизу Бжега?

- А з чого б то, - очі Урбана Горна звузилися, - ця цікавість? Така небезпечна в теперішні часи?