Слава ЗСУ!

-Просимо вибачити, велебний, - другий лицар, у саладі119 та при повному обладунку, злегка поклонився ксьондзові Ґранцішеку, - але ми турбуємо вас аж ніяк не для розваги. Скоєно злочин, і ми йдемо слідами вбивці. За наказом пана фон Райдебурга, стшелінського старости. Отой - це пан Ку-над фон Нойдек. А я - Євстахій фон Рохов.

- Що ж це за злочин? - запитав ксьондз. - Господи! Убили когось?

- Убили. Недалеко звідси. Шляхетного Альбрехта Варта, пана у Карчині.

Якийсь час панувала тиша. У ній пролунав голос Урбана Горна. І цей голос змінився.

- Як? Як це сталося?

- Дивним чином це сталося, - повільно відповів Євстахій фон Рохов за хвилину, протягом якої підозріливо розглядав Рейневана. - По-перше, у самісінький полудень. По-друге, в бою... Якби це не було неможливо, я б сказав, що у поєдинку. То був один чоловік, верхи, озброєний. Убив ударом меча, та ще й дуже впевненим, який вимагає великої вправності. В обличчя. Між носом і оком.

- Де?

- Чверть милі за Стшеліном. Барт якраз повертався з гостини в сусіда.

- Сам? Без людей?

- Він так їздив. У нього не було ворогів.

- Упокій, Господи, - промурмотав Ґранцішек, - його душу. І освяти...

- У нього не було ворогів, - повторив, перериваючи молитву, Горн. - Але підозрювані є?

Кунад Нойдек під’їхав ближче до воза, з явною цікавістю подивився на бюст Дороти Фабер. Куртизанка обдарувала його приємною посмішкою. Євстахій фон Рохов теж під’їхав. І теж вишкірив зуби. Рейневан був дуже радий. Бо на нього не дивився ніхто.

- Підозрюваних, - Нойдек відвів погляд, - є кілька. Тут поблизу вешталася досить підозріла компанія. Чи то якась погоня, чи то кровна помста, щось таке. Тут навіть бачили таких суб’єктів, як Кунц Аулок, Вальтер де Барби і Сторк із Торговиць. Подейкують, що якийсь молодик збаламутив лицареві дружину, а той не на жарт заповзявся на вертихвоста. І ганяється за ним.

- Не можна виключати, - додав Рохов, - що саме цей переслідуваний вертихвіст, випадково на пана Варта наткнувшись, запанікував і пана Варта вбив.

- Якщо так, - Урбан Горн подлубався у вусі, - то ви легко дістанете цього, як ви кажете, вертихвоста. Він мусить мати не менше семи футів зросту і чотири фути в плечах. Такому важкувато сховатися серед звичайних людей.

- Це правда, - сумно визнав Кунад Нойдек. - Слабаком пан Барт не був, першому-ліпшому хирлякові не піддався б... Але може бути, що там були застосовані чари або закляття. Кажуть, той звабник чужих жінок водночас є чаклуном.

- Матінко Пресвята Богородице! - вигукнула Дорота Фабер, а ксьондз Філіп перехрестився.

- А втім, - докінчив Нойдек, - там видно буде, що й до чого. Бо як тільки ми того перелюбника схопимо, то вже випитаємо у нього подробиці, ох і випитаємо... А розпізнати його так чи сяк не буде важко. Ми знаємо, що він молодечої статі та що на сивому коні їде. Якби вам такий трапився...

- То ми негайно про це донесемо, - спокійно пообіцяв Урбан Горн. - Удатний молодик, сивий кінь. Не проґавиш. І ні з ким не переплутаєш. Бувайте.