Слава ЗСУ!

Поруч пройшовся мухомор на павучих ногах, а за ним незабаром прочалапало щось, що виглядало достоту як пелікан, проте замість пір’я мало луску, а його дзьоб був повний гостроверхих зубів.

На сусідню могилу заплигнула величезна жаба.

І було там ще щось. Щось, що - Рейневан міг заприсягтися - весь час за ним стежило, не зводило з нього очей. Воно було повністю сховане в темряві, невидиме навіть при світлі блискавок. Але, уважно придивившись, можна було помітити очі, що світилися, немов спорохнявілі пеньки. І довгі зуби...

- Wirfe saltze, - він сипонув перед собою сіль, якої залишалося вже небагато. - Wirfe saltze...

Зненацька його увагу привернула світла пляма, що повільно рухалася. Рейневан стежив за нею, дочікуючись наступної блискавки. Коли зблиснуло, він, на своє здивування, побачив одягнену в білу похоронну сорочку дівчину, яка зривала і складала в кошик лапату цвинтарну кропиву. Дівчина його теж помітила. Трохи повагавшись, підійшла, поставила кошик. Вона не звернула ані найменшої уваги ні на заклопотаного скелета, ні на кошлате створіння, яке щось виколупувало між гігантськими пальцями величезних ступень.

- Для задоволення? - запитала вона. - Чи з обов’язку?

- Е-е-е... з обов’язку... - він подолав страх, зрозумів, про що вона його запитала. - Брат... Мого брата вбили. Він тут лежить...

- Ага, - вона відкинула волосся з чола. - А я тут, бачиш, кропиву збираю...

- Щоби пошити сорочки, - зітхнув він через якийсь час, здогадуючись. - Для братів, зачарованих у лебедів?

Вона довго мовчала, потім сказала:

- Дивний ти. Кропива для полотна, що так то так. На сорочки. Але не для братів. Я не маю братів. А якби мала, я б ніколи не дозволила їм надягти такі сорочки.

Вона гортанно засміялася, побачивши його вираз обличчя.

- Для чого ти взагалі з ним теревениш, Елізо? - проговорило оте зубасте, невидиме в темряві. - Чи тобі не шкода отак марнувати зусилля? Вранці пройде дощ, розмиє ту його сіль. Тоді йому можна буде відгризти голову.

- Це недобре, - промовив, не підводячи черепа, замислений кістяк. - Недобре.

- Авжеж, недобре, - підтвердила дівчина, яку назвали Елізою. - Це ж бо Толедо. Один із нас. А нас уже мало залишилося.

- Він хотів побалакати із мертвяком, - пояснив, з’явившись, наче з-під землі, карлик із зубами, які стирчали з-під верхньої губи. Карлик був череватий, як гарбуз, його голий живіт світився з-під закороткої пошарпаної камізельки.

- З мертвяком хотів він побалакати, - повторив карлик. - Із братом своїм, який лежить тут похований. Хотів отримати відповіді на запитання. Але не отримав.

- Отже, варто допомогти, - сказала Еліза.

- Звичайно, - сказав кістяк.

- Атож, брекекек, - сказала жаба.

Сяйнула блискавка, прокотився грім. Зірвався вітер, зашумів у траві, закрутив і сипонув сухим листям. Еліза, не вагаючись, переступила через розсипану сіль, сильно штовхнула Рейневана в груди. Той упав на могилу, вдарився потилицею об хрест. В очах блиснуло, потім потемніло, потім знову зблиснуло, одначе цього разу то була блискавка. Земля під спиною затряслася. І почала обертатися. Навколо затанцювали тіні, миготливі силуети, два кола, які по черзі крутилися навколо могили Петерліна.