Слава ЗСУ!

- Барбело, Гекате, Гольда!

- Magna Mater154.

- Ей-я!

Земля під ним захиталася і нахилилася так круто, що Рейневан різко розкинув руки, щоб не зсунутися і не впасти. Ноги даремно шукали опори. Однак він не падав. У вуха врізалися звуки, спів. В очі вривалися видіння.

Veni, veni, venias,

Ne me mori, ne me mori facias!

Hyrca! Hyrca! Nazaza!

Trillirivos! Trillirivos! Trillirivos!

Adsumus, каже Персеваль, стоячи навколішки перед Граалем. Adsumus, повторює Мойсей, згорбившись під вагою скрижалей, які несе з гори Синай. Adsumus, говорить Ісус, падаючи під тягарем хреста. Adsumus, в один голос повторюють лицарі, що зібралися за столом. Adsumus! Adsumus! Ми тут, Господи, зібралися в ім’я Твоє.

Замком іде відлуння, як гучний грім, як відзвук далекої битви, як гуркіт тарана об міські ворота. І повільно завмирає в темних коридорах.

- Прийде Viator, Мандрівець, - говорить молода дівчина з лисячим обличчям і колами навколо очей, у вінку з вербени і конюшини. - Хтось відходить, хтось приходить. Apage! Flumen immundissimum, draco maleficus155... Не питай імені, воно - таїна. З їдячого вийшло їстівне а з сильного вийшло - солодке. А хто винен? Той, хто скаже правду.

Залишаться ті, що зібралися, ув’язнені у підземеллі; вони будуть замкнені у в’язниці, а через багато років будуть покарані. Стережися Стінолаза, стережися нетопирів, стережися демона, що знищує ополудні, стережися й того, хто йде в пітьмі. Любов, говорить Ганс Майн Ігель, любов збереже тобі життя. “Ти шкодуєш? - запитує дівчина, що пахне лепехою і м’ятою. - Шкодуєш?” Дівчина нага, нага наготою невинною, nuditas virtualis. Її ледь видно в пітьмі. Але вона настільки близько, що чути її тепло.

Сонце, змія і риба. Змія, риба, сонце, вписані в трикутник. Валиться Narrenturn, вежа блазнів, розлітається на друзки turris fulgurata, уражена блискавицею вежа. Бідний блазень падає з неї, летить униз, до загибелі. “Це я той блазень, - промайнуло в Рейневановій голові, - блазень і божевільний, це я падаю, лечу в провалля, на дно”.

Чоловік, оповитий полум’ям, із криком біжить по тонкому снігу. Костел у вогні.

Рейневан трусонув головою, щоб відігнати видіння. І тоді, у спалаху чергової блискавки, побачив Петерліна.

Привид, нерухомий як статуя, засвітився раптом неприродним світлом. Рейневан побачив, що це світло, немов сонячне проміння крізь діряві стіни куреня, пробивається з численних ран - у грудях, в шиї та внизу живота.

- Боже, Петерліне, - простогнав він. - Як тебе страшно... Вони заплатять мені за це, клянуся! Я відімщу за тебе... Відімщу, братику... Клянуся...

Видіння зробило різкий рух. Виразно заперечуючий, у цьому русі була заборона. Так, це був Петер-лін, більше ніхто, крім батька, не жестикулював так, коли проти чогось заперечував або щось забороняв, коли сварив маленького Рейневана за пустощі або безумні ідеї.

- Петерліне... Братику...

Такий же жест, але ще різкіший, ще раптовіший і ще виразніший. Він не залишав сумнівів. Рука, що вказує на південь.