Слава ЗСУ!

- Утікай, - озвалося видіння голосом Елізи, яка збирала кропиву. - Утікай, малий. Далеко. Якнайдалі звідси. За ліси. Перш ніж тебе поглинуть підземелля Вежі блазнів. Утікай, біжачи через гори, скачучи по пагорбах, saliens in montibus, transiliens colles.

Земля скажено заоберталася. І все обірвалося. Поринуло у пітьму.

* * *

На світанку його розбудив дощ. Він лежав навзнак на могилі брата, нерухомий і отупілий, а краплі розбризкувалися на його обличчі.

* * *

- Дозволь, юначе, - сказав Отто Беесс, канонік собору Святого Йоанна Хрестителя, препозит вроцлавського капітулу. - Дозволь мені стисло переповісти все те, що ти мені тут наговорив і що змусило мене не повірити власним вухам. Отож Конрад, єпископ вроцлавський, маючи можливість схопити за сраку Стерчів, які його щиро ненавидять, і яких ненавидить він, не робить нічого. Володіючи майже неспростовними доказами, що Стерчі причетні до кровної помсти й убивств, єпископ Конрад не робить жодних кроків у цій справі. Так?

- Саме так, - відповів Гвіберт Банч, секретар вроцлавського єпископа, юний клірик з вродливим личком, чистою шкірою і лагідними оксамитними очима. - Так вирішено. Жодних кроків проти роду Стерчів. Навіть претензій. Навіть допитів. Єпископ прийняв це рішення в присутності його велебності суфрагана Тильмана. І в присутності того лицаря, якому доручено розслідування. Того, котрий сьогодні вранці приїхав до Вроцлава.

- Лицар, - повторив канонік, не відриваючи погляду від ікони, на якій було зображено страсті святого Варфоломія, - єдиної, крім полиці зі свічниками і розп’яттям, прикраси на голих стінах кімнати. - Лицар, котрий уранці приїхав до Вроцлава.

Гвіберт Банч проковтнув слину. Ситуація, що й казати, була для нього не з найзручніших. Ніколи вона такою не була. І ніщо не вказувало на те, що коли-небудь це може змінитися.

- Отож-бо. - Отто Беесс затарабанив пальцями по столу, зосереджений, здавалося, виключно на святому, якого катували вірмени. - Отож-бо. І що ж це за лицар, сину мій? Ім’я? Рід? Герб?

- Кгм, - кашлянув клірик. - Ні імені не було названо, ні роду. Та й герба він не носив, у все чорне будучи зодягнений. Проте я його вже в єпископа бачив.

- Ну, і як же він виглядає? Щоб я не мусив тягти тебе за язик.

- Нестарий. Високий, худорлявий. Чорне волосся до плечей. Ніс довгий, наче дзьоб... Tsandem, погляд якийсь такий... пташиний... Пронизливий... In summa156, приємним його назвати важко... Але видно, що мужній...

Гвіберт Банч раптом замовк. Канонік не повернув голови, навіть не перестав тарабанити пальцями. Він знав потаємні еротичні схильності клірика. Якраз те, що канонік їх знав, дозволило йому зробити Банча своїм інформатором...

- Далі.

- Так от, саме цей лицар-прибулець - який, до речі, не виявив у присутності єпископа ні покірності, ні навіть збентеженості, - здав реляцію у справі розслідування вбивства панів Варта з Карчина і Петера фон Беляу. І така була та реляція, що його велебність суфраган у якийсь момент не стримався і почав сміятися...

Отто Беесс мовчки звів брови.