Слава ЗСУ!

- Так-так-так, - промовив, тримаючи коней, Ніклас Стерча, наймолодший з братів, іще зовсім хлопчисько. - І хто ж це тут нам звалився? Невже Рейнмар Беляу?

- Обчитаний мудрило Беляу, - гмикнув, стаючи над Рейневаном, що борсався у піску, Єнч Кнобельсдорф на прізвисько Пугач, кум і родич Стерчів. - Язикатий мудрило Беляу!

- Поет зачуханий, - додав Дітер Гакст, ще один друг сім’ї. - Теж мені Абеляр!

- А щоби довести йому, що й ми книжки читаємо, - сказав Вольфгер, спускаючись сходами, - зробимо із ним те саме, що зробили з Абеляром, якого зловили в Елоїзи. Один в один те саме. Що, Белява? Як тобі усміхається стати каплуном?

- Грав я тебе, Стерча.

- Що? Що? - Вольфгер Стерча сполотнів іще більше, хоч здавалося, що це неможливо. - Когутик іще насмілюється розтуляти дзьобик? Насмілюється кукурікати? Дай-но мені батога, Єнче!

- Не смій його бити! - зовсім несподівано закричала Аделя, яку зводили зі сходів уже одягненою, хоча й не до кінця. - Навіть не пробуй! Бо я всім розповім, який ти! Що ти сам був до мене залицявся, обмацував і намовляв до розпусти! За спиною у брата! І що помститися мені присягнувся, коли я тебе прогнала! Тому тепер ти такий... Такий...

Їй забракло німецького слова, і вся тирада пішла псу під хвіст. Вольфгер тільки розреготався.

- Ти диви, - спробував узяти її на кпини. - Хто ж слухатиме хранцизячку, потіпаху й розпусницю? Давай-но батога, Пугаче.

Але подвір’я раптом стало чорним від августинських ряс.

- Що тут діється? - вигукнув літній пріор Еразм Штайнкеллер, худий і вельми уже пожовклий дідок. - Що ви робите, християни?

- Ану киш звідси! - ревонув Вольфгер, ляскаючи батогом. - Киш, голомозі, геть, до требника, до молитви! Не пхайтеся у лицарські справи, бо лихо вам буде, чорното!

- Господи! - пріор склав покриті брунатними плямами руки, - прости їм, бо не відають, що чинять... In nomine Patris, et Filli...34

- Морольде, Віттіху! - гаркнув Вольфгер. - Давайте-но сюди негідницю! Єнче, Дітере, в’яжіть бахура!

- А може, - скривився Стефан Роткірх, іще один друг дому, який доти мовчав, - трошки протягнемо його за конем?

- І таке може бути. Але наразі я сам ним займуся!

Він замахнувся батогом на Рейневана, який усе ще лежав у піску, проте не вдарив, бо його руку зупинив брат Інокентій. Брат Інокентій був могутнього зросту й міцної статури, і цього не могла приховати навіть смиренна чернеча сутулість. Його залізна хватка знерухомила руку Вольфгера, немов лещата.

Стерча брудно вилаявся, висмикнув руку й щосили штовхнув ченця. Але з таким самим успіхом він міг би штовхнути донжон олесницького замку. Брат Інокентій, якого братія називала братом Інсолентієм35, навіть не ворухнувся. Зате сам штурхонув у відповідь так, що Вольфгер перелетів через півдвору і звалився на купу гною.

На якусь мить запанувала тиша. А далі всі накинулися на величезного монаха. Пугач, який нагодився першим, дістав по зубах та й покотився по піску. Морольд Стерча, гепнутий у вухо, відійшов дещо набік з ошалілим поглядом. Решта обсіли монаха-августинця, як мурашня. Величезна фігура у чорній рясі майже цілком зникла під ударами й копняками. Однак брат Інокентій, хоч і добряче луплений, відповідав так само добряче і ніяк, ну аж ніяк не по-християнськи, себто геть-цілком усупереч закону смиренності святого Августина.