Слава ЗСУ!

Ченці співали. А Рейневан, який цілував Аделю фон Стерча в шийку, безтямний, зшаленілий, долав вершини гір, стрибав по пагорбах, saliens in montibus, transiliens, і був для своєї коханки немов молодий олень у бальзамінових горах. Super montes aromatum.

* * *

Двері відчинилися від удару із грюкотом і такою силою, що вирвана з одвірка скоба метеором вилетіла у вікно. Аделя верескнула тонесенько і пронизливо. А до кімнатки увірвалися брати фон Стерча. І з першої ж миті легко було здогадатися, що це аж ніяк не дружній візит.

Рейневан скотився з ліжка, відгородившись ним від незваних гостей, вхопив своє вбрання і взявся поквапливо натягати його на себе. Це йому значною мірою вдалося, але тільки тому, що лобову атаку брати Стерчі спрямували на свою братову.

- Ах ти шльондро! - заревів Морольд фон Стерча, висмикуючи голу Аделю з ліжка. - Паскудна дівко!

- Ах ти ж розпуснице погана! - підхопив Віттіх, його старший брат.

Вольфгер же, найстарший після Гельфрада, навіть рота не зміг розкрити, бо чорна лють позбавила його дару мови. Він розмахнувся і вдарив Аделю по лиці. Бургундка зойкнула. Вольфгер доправив до першого ляпаса, цього разу - навідліг.

- Не смій її бити, Стерча! - закричав Рейневан голосом, що ламався і тремтів від переляку, від паралізуючого почуття безсилля, викликаного напівспущеними штанами. - Не смій, чуєш?

Крик подіяв, хоч і не зовсім так, як він сподівався. Вольфгер і Віттіх, на мить забувши про невірну братову, підскочили до Рейневана. На хлопця посипався град ударів і штурханів. Замість того, щоби захищатися чи затулятися, він зіщулився під ударами і вперто намагався натягнути штани, ніби це були й не штани зовсім, а якийсь магічний об ладунок, здатний відгородити його від небезпеки і врятувати від ран, якийсь зачарований панцир Астольфа чи Амадіса Уельського. Краєм ока він побачив, як Віттіх виймає ножа. Аделя заверещала.

- Облиш! - гаркнув на брата Вольфгер. - Не тут!

Рейневану вдалося підвестися на коліна. Віттіх, розлючений, з поблідлим від шалу обличчям, підскочив і гепнув його кулаком, знову поваливши на підлогу. Аделя закричала зовсім пронизливо, але крик обірвався, коли Морольд ударив її по обличчю і рвонув за волосся.

- Не смійте... - простогнав Рейневан, - ...бити її, мерзотники!

- Ох ти ж сучий сину! - крикнув Віттіх. - Ну, зажди! Тоді підскочив, ударив, копнув раз, другий. На третьому його зупинив Вольфгер.

- Не тут, - повторив він спокійно, і був то спокій зловісний. - На двір його. Заберемо його до Берутова. І цю шльондру також.

- Я не винна! - завила Аделя фон Стерча. - Він мене приворожив! Зачарував! Це чарівник! Le sorcier... Le diab…33

Морольд перервав її на півслові - ударом.

- Замовкни, хвойдо, - гримнув він. - Ще встигнеш накричатися. Тільки зажди-но трошечки.

- Не смійте її бити! - закричав Рейневан.

- Ти теж, - запевнив його з грізним спокоєм у голосі Вольфгер, - ти теж іще встигнеш накричатися, когутику! Ану, на двір його.

Дорога з піддашшя провадила досить крутими сходами. Брати фон Стерча скинули з них Рейневана, хлопець впав на сходовий майданчик, ущент розтрощивши при падінні частину дерев’яної балюстради. Перш ніж Рейневан зміг звестися на ноги, його знову підхопили і пожбурили просто надвір, на пісок, оздоблений паруючими купками кінського гною.