Слава ЗСУ!

Скориставшись неуважністю рудої, Ягна тишком-нишком допалася до плящини, зробила кілька глибоких ковтків. Закашлялася, гикнула.

- Стережися також, - проскрипіла вона, - Бірнамського лісу182.

Рудоволоса втихомирила її стусаном.

- А люди, - нестямно зітхнула віщунка, - палатимуть, згораючи на бігу, в погоні вогненній. Помилково. Через подібність прізвищ.

Рейневан нахилився до неї.

- Хто вбив... - запитав він тихо. - Хто винен у смерті мого брата?

Рудоволоса гнівно цитькнула, застерігаючи, погрозила йому кописткою. Рейневан усвідомлював, що робить те, чого робити аж ніяк не можна, що він ризикує безповоротно урвати транс віщунки. Одначе питання повторив. Відповідь же отримав негайно.

- Винен несосвітенний брехун, - голос дівчинки змінився, став нижчим і хрипкішим. - Брехун або ж той, хто скаже правду. Правду скаже. Збреше, або правду скаже. Це залежить від того, хто і як на це зважить. Обпалений, надпалений, спалений. Не спалений, бо померлий. Померлий похований. Невдовзі викопаний. Перш ніж минуть три роки. З могили викинутий. Buried at Lutterworth, remains taken up and cast out183. Пливе, пливе рікою попіл зі спалених кісток... Авон у Северн, Северн у моря, з морів в океани... Тікайте, тікайте, рятуйте життя. Нас залишилося вже так мало.

- Кінь, - раптом безцеремонно втрутився Шарлей. - Щоб утікати, мені потрібен кінь. Я хотів би...

Рейневан втихомирив його жестом. Дівчинка дивилася незрячими очима. Він не вірив, що вона відповість. Він помилявся.

- Гнідий, - вимовила вона. - Гнідий буде.

- А я хотів би ще... - спробував Рейневан, але урвав себе на півслові, побачивши, що вже по всьому. Очі дівчинки закрилися, голова безсило похилилася. Рудоволоса підтримала її, обережно вклала.

- Я вас не затримую, - сказала вона за якусь мить. - Поїдете яром, повертаючи тільки наліво, весь час наліво. Буде буковий ліс, потім галявина, на ній - кам’яний хрест. Навпроти хреста - просіка. Вона виведе вас до свидницького тракту.

- Дякую, сестро.

- Бережіть себе. Нас залишилося вже так мало.

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ,

у якому заплутані пророцтва починають

збуватися в заплутаний спосіб, а Шарлей

зустрічає знайому. І демонструє нові таланти,

яких він раніше не демонстрував.

За буковиною, на перетині двох просік, стояв серед високої трави камінний хрест, одна з численних у Шльонську пам’яток злочину. Судячи зі слідів ерозії і вандалізму, злочину дуже давнього, можливо, навіть давнішого, ніж поселення, розвалини якого виднілися поблизу у вигляді порослих бур’яном горбків і ям.

- Страшенно запізніле каяття, - прокоментував з-за Рейневанової спини Шарлей, - просто-таки розкладене на покоління. Спадкове, я б навіть сказав. Щоб витесати такий хрест, доводиться витратити кавалок часу, так що ставить його найчастіше вже син, ламаючи собі голову, кого ж то покійний татусько закатрупив, і що ж то його на старість подвигло до каяття. Правда, Рейнмаре? Як думаєш?

- Я не думаю.