Слава ЗСУ!

Після того минуло півтора місяці. Від Марії – жодної звістки. Безвихідь... Самі спогади про все гарне, що було між нами. Не плекав їх у собі, – вони самі оживають повсякчас. І якось один із них подарував мені феєричну надію: про те, як нахвалявся Марії, що не завжди людина має стояти навшпиньки перед світом, буває, що вони міняються ролями...

Знаю, що вчинив зле, але хіба мав інший вибір? Так, це я створив комп’ютерний вірус «I love you!». І запустив його у світ. Вона б мала збагнути, що то про нас ідеться! Якби ж то вона дала собі хоч один шанс зі ста, що то про нас ідеться!

... Тепер мені лишається востаннє сподіватись: можливо, Марія повернулась у рідні краї, і ця моя оповідь потрапить їй на очі.

Р.S. Поставив я крапку в своєму викладі цієї історії, до якої став причетним, та думки повсякчас поверталися до неї. І ловив себе на тому, що переймався чужим болем не тільки зі звичайного людського співчуття. Як то буває, коли зустрівши одного з близнюків неодмінно згадаєш і про другого, – так і ця історія спонукувала згадати про щось важливе, споріднене з нею, що колись давно також глибоко зворушило мене. Аж доки не виринуло в пам\'яті, як багато років тому, коли й сам був заручником кохання, світ облетіло повідомлення, що у хвилину мовчання, призначену лише для передачі сигналу «SOS», по всіх радіостанціях світу пролунало: «Я люблю тебе, Маріє!»

Чим ще міг прислужитись невідомому мені адресанту? Хіба що у храмі Святої Богородиці поставити свічку за всіх Марій світу й тих, котрі їх люблять.

2.

2.

3.

4

3

6.

5.

8.

II.

14

15