Слава ЗСУ!

— Чекайте… — Сабріна різким рухом розкуйовдила волосся. — Мюріель Чарівна Лотриня була ж матір’ю Адалії, яку називали Ворожка…

— Вірно, — підтвердила Франческа. — Цікава особа та Адалія. Сильне Джерело, досконалий матеріал для чародійки. На жаль, чародійкою вона бути не хотіла. Воліла бути королевою.

— А ген? — запитала Ассіре вар Анагід. — Мала його?

— Цікаво, що ні.

— Так я і думала, — кивнула Ассіре. — Ген Лари може бути переданий без розривів лише по жіночій лінії. Якщо носієм є чоловік, ген зникає у другому, найбільше у третьому поколінні.

— Але після того він, виходить, активується, — сказала Філіппа Ейльгарт. — Усе ж позбавлена гену Адалія була матір’ю Каланте, а Каланте, бабка Цірі, була ж носієм гену Лари.

— Перша після Ріаннон, — відізвалася раптом Шеала де Танкарвіль. — Ви, Франческа, зробили помилку. Були два гени. Один, той властивий, був латентним, потаємним, ви пропустили його у Фіони, обмануті сильним і явним геном Амавета. Але те, що мав Амавет, не було геном, а лише активатором. Пані Ассіре має рацію. Активатор, коли йде по чоловічій лінії, у Адалії був уже настільки мало виразним, що ви його не знайшли. Адалія була першою дитиною Лотрині, наступні, із усією впевненістю, уже не мали навіть сліду активатора. Латентний ген Фіони також напевне зник би у її чоловічих потомків найбільше за три покоління. Але він не зник — і я знаю, чому саме.

— Ясна холера, — просичала крізь зуби Йеннефер.

— Я загубилася, — заявила Сабріна Ґлевіссіг. — Загубилася у гущавині цієї генетики й генеалогії.

Франческа присунула до себе миску із фруктами, простягнула руку, пробурмотіла закляття.

— Перепрошую за суто ярмарковий психокінез, — усміхнулася вона, наказуючи червоному яблуку злетіти високо над столом. — Але за допомогою левітуючих фруктів буде мені легше усе пояснити, у тому числі й помилку, яку ми зробили. Те червоне яблучко — то наш ген Лари, Старша Кров. Зелене яблуко зображує латентний ген. Гранат є псевдогеном, активізатором. Починаємо. Ото Ріаннона, червоне яблучко. Її син, Амавет — то гранат. Дочка Амавета, Мюріель Чарівна Лотриня, і його онука Адалія, все ще гранати, причому останній — майже редукувався. А ото друга лінія: Фіона, дочка Ріаннони, зелене яблучко. Її син Корбетт, король Цінтри, зелений. Син Корбетта й Елени Кедвенської, Дагорад, зелений. Як ви зауважили, у двох чергових поколіннях — виключно чоловічі потомки, ген редукується, він уже дуже слабенький. Утім, на самому низу ми зараз маємо гранат і зелене яблуко. Адалія, княжна Марібору, й Дагорад, король Цінтри. І дочка отих двох, Каланте. Червоне яблучко. Відроджений, сильний ген Лари.

— Ген Фіони, — кивнула Маргарита Ло-Антіль, — зустрівся із активізатором Амавета через шлюбний інцест. Ніхто не звернув уваги на кровну спорідненість? Жоден із королівських геральдиків і хронікерів не зауважив явного кровозмішення?

— Не було воно настільки явним. Анна Камени все ж не розголошувала, що близнята були незаконними, бо родина чоловіка тоді б видалила її і дітей з гербу, титулів і маєтку. Зрозуміло, що плітки з’являлися і кружляли наполегливо, причому не лише серед плебсу. Мужа для порченої інцестом Каланте довелося шукати аж у далекому Еббінзі, куди плітки не дісталися.

— Додай до твоєї пірамідки два наступні червоні яблучка, Енідо, — сказала Маргарита. — Тепер, згідно із слушним зауваженням Ассіре, відроджений ген Лари гладко йде по жіночій лінії.

— Так. Ото Паветта, донька Каланте. І донька Паветти, Цірілла. Єдина на цей момент спадкоємиця Старшої Крові, носителька гену Лари.

— Єдина? — різко запитала Шела де Танкарвіль. — Ти занадто впевнена у собі, Енідо.

— Що ти маєш на увазі?

Шеала раптом встала, клацнула пальцями у перснях у бік миски й змусила левітувати решту фруктів, порушивши й змішавши усю схему Франчески у різнокольоровий балаган.

— Я оте маю на увазі, — сказала вона прохолодно, вказавши на овочевий хаос. — Бо оте є можливі генетичні комбінації. І ми знаємо лише стільки, скільки тут бачимо. Чи то — майже нічого. Ваша помилка помстилася, Франческо, призвела до лавини помилок наступних. Ген об’явився випадково, через сто років, під час яких могли мати місце події, про які ми й поняття не маємо. Секретні події, приховані, заретушовані. Діти дошлюбні, позашлюбні, таємно прилаштовані й навіть підмінені. Інцести. Схрещення рас, кров забутих предків, що відгукується у майбутніх поколіннях. Підбиваючи підсумок: сто років тому ви мали ген на відстані руки, ба навіть у руках. І він від вас вивернувся. Помилка, Енідо, помилка, помилка! Забагато стихійності, забагато випадковості. Замало контролю, замало втручання у випадковість!