Слава ЗСУ!

— Говоріть тихіше, пане маршале, — сказав гордовито Любисток. — Перед вашим наметом висить штандарт із золотими левами, а ви готові за мить обізвати такою, що походить з неправого ложа, бабку Цірі, Каланте, Левицю із Цінтри, за яку більшість ваших солдат проливали кров на Марнадалі й під Содденом. І тоді я не був би впевненим у вірності вашого війська.

Віссегерд за два кроки подолав відстань, що віддаляла його від Любистка, схопив поета за жабо й підняв із сідала. Обличчя маршала, що за мить було лишень поцятковане червоними плямами, тепер набуло кольору глибокого геральдичного кармазину. Ґеральт почав серйозно боятися за приятеля, але, на щастя, до намету раптом увірвався ад’ютант, збудженим голосом повідомляючи про пильні й важливі вісті, принесені розвідкою. Віссегерд із силою відштовхнув Любистка на табурет і вийшов.

— Уф-ф… — простогнав поет, крутячи головою і шиєю. — Мало-мало не задавив мене… Чи можете ви трохи послабити мою мотузку, пане графе?

— Ні, пане Любистку. Не можу.

— Ви вірите тій дурні? Що ми шпигуни?

— Моя віра тут ні до чого. Але ви залишитеся зв’язаними.

— Біда, — Любисток відкашлявся. — Що за диявол узяв вашого маршала? Чому то він раптом кинувся на мене, наче чеглик на слукву?

Даніель Етчеверрі криво усміхнувся.

— Нагадуючи про вірність солдат, ви роз’ятрили болючу рану, пане поете.

— Як же то? Яку таку рану?

— Ті солдати сердечно оплакали оту Ціріллу, коли дійшла до них звістка про її смерть. А потім вибухнула нова звістка. Виявилося, що онука Каланте жива. Що вона у Нільфгарді й тішиться ласкою імператора Емгира. Тоді дійшло до масових дезертирств. Майте на увазі, що люди покинули хати й родини, втекли до Соддену й Брюґґе, до Темерії, бо хотіли битися за Цінтру, за кров Каланте. Бажали битися за визволення країни, хотіли вибити з Цінтри загарбників, привести до того, аби потомок Каланте отримала трон. А що виявилося? Кров Каланте повертається на трон Цінтри у хвалі й славі…

— Як маріонетка у руці Емгира, який її викрав.

— Емгир з нею одружується. Хоче посадовити поряд із собою на імператорському престолі, підтвердити титули й лени. Чи так вчиняють із маріонетками? Ціріллу бачили при імператорському дворі посли з Ковіру. Твердять, що не справляла вона враження приведеною силою. Цірілла, єдина спадкоємниця трону Цінтри, повертається на той трон як союзниця Нільфгарду. Отакі вісті розійшлися серед солдатів.

— Розпущені нільфгардськими агентами.

— Я про те знаю, — кивнув граф. — Але солдати не знають. Коли хапаємо ми дезертирів, то караємо їх петлею, але я трохи їх розумію. Вони цінтрійці. Вони хочуть битися за власні, а не за темерійські хати. Під власними, а не темерійськими командирами. Під власним штандартом. Вони бачать, що тут, у цій армії, їхні леви схиляються перед темерійськими лілеями. Віссегерд мав вісім тисяч солдатів, у тому числі п’ять тисяч родовитих цінтрійців, решту складали темерійські допоміжні загони й добровільне рицарство з Брюґґе й Соддену. Зараз корпус нараховує шість тисяч. А дезертирували виключно оті, з Цінтри. Військо Віссегерда було проріджене без битви. Розумієте, що воно для нього значить?

— Він втрачає престиж і позицію.

— Вочевидь. Ще кілька сотень дезертирують, і король Фольтест відбере у нього булаву. Вже зараз той корпус важко назвати цінтрійським. Віссегерд кидається, хоче припинити ті втечі, тому розпускає плітки про непевне, але напевне неправе походження Цірілли і її предків.

— Що ви, — не міг стриматися Ґеральт, — слухаєте із явним невдоволенням, графе.

— Ви помітили? — трохи усміхнувся Даніель Етчеверрі. — Що ж, це Віссегерд ще мого родоводу не знає… Коротко кажучи, я тій Ціріллі родич. Мюріель, графиня Гаррамон, яку звуть Вродливою Лотринєю, прапрабабка Цірілли, була також і моєю прапрабабкою. Про її любовні походеньки у родині легенди ходять, і все ж я неохоче слухаю, як Віссегерд приписує моїй пращурці схильність до кровозмішення і походів направо й наліво. Але я не реагую. Бо я солдат. Чи добре мене панове розуміють?

— Так, — сказав Ґеральт.

— Ні, — сказав Любисток.

— Віссегерд — командир того корпусу, що входить до складу темерійської армії. А Цірілла у руках Емгира — це загроза для корпусу, а значить, і для армії, а тим самим і для короля і моєї країни. Я не маю наміру суперечити чуткам, які Віссегерд розпускає про Ціріллу або ставити під сумнів його авторитет як командира. Маю намір навіть підтримати його у доведенні того, що Цірілла незаконнонароджена й не має прав на трон. Я не тільки не суперечитиму маршалу, не тільки не стану ставити під сумнів його рішення і накази, але з усіх сил їх підтримаю. І виконаю, якщо буде на те потреба.