Слава ЗСУ!

— Я мав відвезти вас до Вердену, до замку Настрог! — видавив із себе Струйкен. — За наказом пана де Рідо!

— Дякую. Що чекало на мене у Настрозі?

— Слідство…

— Про що мали розпитувати?

— Про події на Танедді! Благаю, розв’яжіть мене! Я скажу все!

— Вочевидь скажеш, — зітхнув ельф, потягуючись. — Особливо маючи на увазі, що початок уже позаду, а початок у таких справах — найважчий. Продовжуй.

— Я мав наказ змусити вас виказати, де ховаються Вільгефорц і Ріенс! І Кагір Мавр Диффрин, син Келлаха!

— Потішно. Ставити на мене пастку, аби питати про Вільгефорца й Ріенса? І що я мав про них знати? Що може мене із ними поєднувати? А із Кагіром справа ще веселіша. Його я вам відіслав, як ви й хотіли. У путах. Чи ж посилка до вас не дійшла?

— Вибито загін, який ми вислали на домовлене місце зустрічі… Кагіра не було серед убитих…

— Ага. І пан Ваттьє де Рідо виявив підозріливість? Але замість просто вислати до командо нового емісара й попросити пояснень він відразу влаштував на мене засідку. Наказав відволокти мене до Настрога й допитати. Про події на Танедді.

Шпигун мовчав.

— Ти не зрозумів? — ельф схилив над ним своє страшне обличчя. — Це було питання. Звучало воно: про що йдеться?

— Не знаю… Цього я не знаю, клянуся…

Фаойльтіарна махнув рукою, вказав. Струйкен гарчав, бився, заклинав Великим Сонцем, запевняв у своєму незнанні, плакав, мотав головою і плювався сиропом, яким грубо намащували його обличчя. Тільки коли четверо скойа’таелів понесли його до мурашника, він вирішив говорити. Хоча наслідки могли виявитися страшнішими, аніж мурашки.

— Пане… Якщо хтось про це довідається, ми загинемо… Але я вам признаюся… Я бачив секретні накази. Підслухав… Скажу все…

— Це зрозуміло, — кивнув ельф. — Рекорд у мурашнику, що становив годину й сорок хвилин, належав одному офіцеру зі спеціальних загонів короля Демавенда. Але в кінці заговорив і він. Ну, починай. Швидко, складно й конкретно.

— Імператор упевнений, що на Танедді його зрадили. Зрадник — Вільгефорц з Роґґевену, чародій. І його помічник, якого звуть Ріенсом. А перед усім — Кагір Мавр Диффрин еп Келлах. Ваттьє… Пан Ваттьє не впевнений, чи не усі ви мали стосунок до тієї зради, хоча б і несвідомо… Тому наказав вас захопити й тихцем доставити в Настрог… Пане Фаойльтіарне, я двадцять років працюю в розвідці… Ваттьє де Рідо — то мій третій шеф…

— Складніше, прошу. І припини труситися. Якщо будеш зі мною щирим, то маєш шанс послужити ще кільком шефам.

— Хоча те тримають у великій таємниці, але я взнав… Взнав, кого Вільгефорц та Кагір мали схопити на острові. І виходить на те, що їм вдалося. Бо до Лох Ґрім привезли ту… Як там її… Ну, принцесу з Цінтри. То я думав, що успіх, що Кагір і Ріенс стануть баронами, а той чародій — щонайменше графом… А замість того імператор викликав Пугача… Значить, пана Скеллена, а ще пана Ваттьє, наказав схопити Кагіра. Й Ріенса, й Вільгефорца… Всі, хто могли щось знати про Танедд і про ту справу, мали бути піддані тортурам… І ви також… Просто було здогадатися… Ну… Що була зрада. Що до Лох Ґрім привезли фальшиву принцесу…

Шпигун задихався, нервово хапав повітря губами, заліпленими кленовим сиропом.

— Розв’яжіть його, — скомандував своїм білкам Фаойльтіарна. — І нехай умиє собі обличчя.

Наказ виконано було невідкладно. За хвильку організатор невдалої засідки стояв уже зі схиленою головою перед легендарним командиром скойа’таелів. Фаойльтіарна дивився на нього із байдужістю.

— Ретельно вимий сироп з вух, — сказав він нарешті. — Нашорош їх і напруж пам’ять, як належить шпигуну із багаторічною практикою. Я дам доказ моєї лояльності стосовно імператора, дам повний звіт про ті справи, що вас цікавлять. А ти все, слово в слово, повториш Ваттьє де Рідо.

Агент поквапливо кивнув.

— У середині Блате, чи, по вашому, на початку червня, — почав ельф, — зі мною встановила контакт Еніда ан Ґленна, чародійка, відома як Франческа Фіндабайр. За її дорученням, до мого командо скоро прибув такий собі Ріенс, начебто фактотум Вільгефорца з Роґґевену, теж магіка. У найглибшій таємниці було відпрацьовано план операції, що мала на меті знищити певну кількість чародіїв під час з’їзду на острові Танедд. План було представлений мені як такий, що має повну підтримку імператора Емгира, Ваттьє де Рідо й Стефана Скеллена, інакше я б не погодився співпрацювати із д’ойне, чародіями чи ні, бо я забагато за своє життя бачив провокацій. Те, що Імперія була втягнена у ту аферу, підтвердило прибуття на півострів Бремерворд корабля, що привіз Кагіра, сина Келлаха, який мав спеціальні повноваження і накази. Згідно із тими наказами я виділив із командо спеціальну групу, яка мала підкорятися виключно Кагіру. Я знав, що група має завдання схопити й вивезти з острова… конкретну особу.