Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

— Стій, Любистку! — крикнув він, після чого розвернувся у бік патруля, що наближався галопом і пронизливо свиснув на пальцях. — Нільфгард! — крикнув, щосили у легенях. — Нільфгард іде! До табору! До табору, назад, дурні! Грати тривогу! Нільфгард!

Вершник із патруля, що саме вихопився наперед, осадив коня, глянув зі страхом у вказаному напрямі, хотів повернути. Але Ґеральт вирішив, що й так уже досить зробив для цінтрійських левів і темерійських лілей. Підскочив до солдата й умілим ривком скинув його з коня.

— Застрибуй, Любистку! І тримайся!

Поету двічі повторювати не довелося. Кінь трохи присів під тягарем додаткового вершника, але, дзиґнутий двома парами п’ят, пішов швидким галопом. Близька мурашня нільфгардців зараз становила загрозу куди більшу, аніж Віссегерд із його корпусом, тож вони гнали вздовж кільця таборових постів, намагаючись якнайшвидше зійти з лінії зіткнення двох армій, що от-от мало відбутися. Утім, нільфгардці виявилися заблизько, помітили їх. Любисток крикнув, Ґеральт обернувся і також побачив, як темна стіна нільфгардського загону починає висувати в їхній бік щупальця погоні. Він без вагання спрямував коня у бік табору, переганяючи у галопі вартових, що давали драла. Любисток знову крикнув, але цього разу це було непотрібне. Відьмак також добре помітив кінноту, що погнала на них з боку табору. Попереджений корпус Віссегерда опинився у сідлах у напрочуд швидкому темпі. І Ґеральт, і Любисток виявилися у капкані.

Не було виходу. Відьмак знову змінив напрямок утечі й витиснув з коня усе можливе у галопі, намагаючись вислизнути зі шпарини між молотом і ковадлом, а та все звужувалася. І коли з’явилася надія, що все ж їм це вдасться, нічне повітря заспівало раптом від шуму пір’я на стрілах. Любисток крикнув, цього разу насправді голосно, уп’явся пальцями у боки Ґеральта. Відьмак відчув, як щось тепле стікає йому на зашийок.

— Тримайся! — він схопив поета за лікоть і сильно притиснув його до своєї спини. — Тримайся, Любистку!

— Убили мене! — завив поет, як на вбитого доволі голосно. — Кров’ю стікаю! Помираю!

— Тримайся!

Град стріл з луків та арбалетів, яким засипали одна одну обидві армії і який виявився настільки фатальним для Любистка, одночасно став спасінням. Обстріляні війська закрутилися і втратили розгін, і щілина між фронтами, яка от-от мала зімкнутися, залишалася щілиною досить довго, аби кінь, важко хропучи, виніс обох наїзників з пастки. Ґеральт безжально змусив жеребчика гнати далі, бо хоча рятівний ліс і маячив уже попереду, позаду досі стукотіли копита. Кінь захрипів, спіткнувся, але все ще біг, і, може, вдалося б їм утекти, але Любисток раптом застогнав й обвис у сідлі, сповзаючи на землю. Відьмак мимоволі нап’яв віжки, кінь устав дибки, а вони обидва злетіли на землю поміж низенькими соснами. Поет гепнувся і більше не підіймався, тільки стогнав несамовито. Увесь бік голови й ліва рука його були у крові, що чорно поблискувала у світлі місяця.

За ними із гуркотом, дзвоном і вересками зіткнулися армії. Але попри вирування битви нільфгардська погоня про них не забула. Мчали на них галопом трійко вершників.

Відьмак зірвався, відчуваючи, як повстає у ньому хвиля холодної люті й ненависті. Він стрибнув у бік погоні, відтягуючи увагу вершників від Любистка. Але ні, він не хотів приносити себе у жертву заради друга. Хотів убивати.

Перший вершник, який вихопився уперед, налетів на нього із здійнятою сокирою, але не міг знати, що налітає він на відьмака. Ґеральт без зусилля відскочив від удару, схопив нільфгардця, що схилився у сідлі, за плащ, пальцями другої руки вчепився у його пояс. Сильним ривком стягнув вершника з кульбаки, звалився на нього, придавив. Тільки тепер зрозумів, що в нього немає ніякої зброї. Схопив поваленого за горло, але не міг його придушити, перешкоджав тому залізний ринграф. Нільфгардець сіпнувся, хльоснув його броньованою рукавичкою, проорав щоку. Відьмак навалився усім тілом, намацав біля широкого поясі мізерікорд, вирвав той із піхов. Повалений відчув те і завив. Ґеральт відіпхнув руку зі срібним скорпіоном, що все ще намагалася його бити, підняв стилет для удару.

Нільфгардець каркнув.

Відьмак вбив йому мізерікорд у роззявлений рот. По руків’я.

Коли підвівся, побачив коней без вершників, трупи і загін, що віддалявся у бік битви. Цінтрійці з табору знесли нільфгардську погоню, а поета і тих, хто бився на землі, не помітили у темряві та серед низеньких сосен.

— Любистку! Ти куди отримав? Де стріла?

— У го… голову… Увіткнулася у голову…

— Не мели дурниць! Холера, пощастило тобі… Тільки чиркнуло…

Попередня
-= 77 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Nazar 4G 19.07.2022

На данний час я прочитав лише 5 книг Відьмака але Хрещення вогнем мені
сподобалась найбільше. Пригоди дивної компанії в якій є дріада, відьмак, вампір та
іньші. Просто супер усім рекомендую!


Додати коментар