Слава ЗСУ!

Вішальник-Веселик,

Дриг ногою, смик на смичці

Радісний покійник.

Добре бавиться Веселик,

Згадує ту мить,

Коли кат колоду вибив,

Послав в кращий світ.

Стукнув засув, заскреготів замок. Веселики урвали пісню. Стражники на світанку могли означати лише одне — за мить з хору заберуть кілька голосів. Питання звучало — чиїх саме.

Стражники увійшли купою. Несли мотузки, якими зв’язували руки тих, кого вели під шибеницю. Один потягнув носом, узяв під пахву палицю, розкрутив пергамент, відкашлявся.

— Ехель Трогельтон!

— Трайглетан, — без натиску поправив ельф з командо Йорвета. Ще раз глянув на вишкрябане гасло, важко звівся на ноги.

— Косьмо Бальденвеґґ!

Половинчик голосно ковтнув сухим горлом. Назаріан знав, що того ув’язнили, звинувачуючи в актах диверсій, виконаних за дорученням нільфгардської розвідки. Бальденвеґґ, утім, вину не визнав і вперто твердив, що обох кавалерійських коней він украв з власної ініціативи й для заробітку і що Нільфгард до того нічого немає. Але, схоже, йому не повірили.

— Назаріан!

Назаріан підвівся слухняно, подав стражникам руки. Коли усю трійцю виводили, решта Веселиків продовжила спів:

Гопки грає на мотузці

Вішальник-Веселик

Вітер звістку про них несе

Гомінкий пісенник…

Світанок палав пурпуром і кармазином. Займався чудовий сонячний день.

Гімн Веселиків, як знав Назаріан, вводив в оману. Повішені не могли станцювати жвавого танцю вішальників, бо вішали їх не на шибениці із поперечиною, а на звичайних стовпах, вкопаних у землю. З-під ніг вибивали не лавку, а практичні низенькі березові колоди, що мали сліди частого використання. Але анонімний, страчений десь рік тому автор пісеньки не міг про те знати, коли її створював. Кожний повішений з’ясовував ці подробиці незадовго до смерті. У Дракенборзі страти ніколи не виконували публічно. Справедлива кара, не садистська помста. Ці слова також приписували Дійкстрі.

Ельф з командо Йорвета скинув із себе руки стражників, без роздумів зійшов на пеньок і дозволив накинути на себе петлю.

— Хай жи…

Колоду вибили й нього з-під ніг.

Половинчик потребував двох колод, які поставили одну на одну. Удаваний диверсант не давав собі волю ані з якими патетичними закликами. Забив енергійно короткими ногами й обвис на стовпі. Голова його безвладно схилилася на плече.

Стражники схопили Назаріана, і Назаріан раптом відважився.

— Буду говорити! — прохрипів. — Складу зізнання! Маю важливу інформацію для Дійкстри!

— Трохи запізно, — сказав із сумнівом Васкуань, присутній при страті заступник коменданта Дракенборгу з політичних справ. — У кожному другому з вас самий вид шибениці пробуджує фантазію!

— Я не вигадую! — Назаріан шарпався у руках катів. — Я маю інформацію!

Менше ніж через годину Назаріан сидів у карцері й насолоджувався радістю життя, гонець стояв напоготові біля коня, з запалом чухаючи у паху, а Васкуань перечитував призначений для Дійкстри рапорт.

Принижено повідомляю ЙВМ Графа, що карник на ім’я Назаріан, засуджений за напад на королівського урядника, зізнався у такому: діючи за наказом такого собі Ріенса, у день липневого молодика цього року разом із двома спільниками своїми, ельфійським напівкровкою Шірру і Яґлом, брав участь у вбивстві юристів Кодрінгера й Фенна у місті Доріан. Там Яґла був убитий, а напівкровка Шірру обох юристів повбивав, а дім їхній підпалив. Карник Назаріан усе спихає на того Шірру, заперечує і відпирається, начебто то він сам убивав, але це, напевне, зі страху перед мотузкою. І от що ЙВМ Графа може зацікавити: перед злочином щодо юристів тих скоєним злочинці ті, чи то Назаріан, напівельф Шірру і Яґла за відьмаком слідкували, таким собі Ґеральтом із Рівії, який то із юристом Кодрінгером потаємно зносився. У якій справі — того карник Назаріан не знає, бо із ним ані вищепойменований Ріенс, ані напівельф Шірру секретом не ділилися. Але коли Ріенсу рапорт про ті взаємини був відданий, Ріенс наказав юристів убити.

Далі зізнався карник Назаріан: спільник його Шірру з дому юристів документи вкрав, які потім і доставлені були Ріенсу у Каррерас, до корчми «Під Пройдою-Лискою». Про що Шірру й Ріенс там змовлялися, Назаріану невідомо, але назавтра уся та злочинна трійця до Брюґґе подалася, і там у четвертий день після молодика взялася за викрадення молодої панни з дому червоної цегли, на дверях якого латунні ножиці були прибиті. Панну Ріенс магічним напоєм приголомшив, а карники Шірру й Назаріан у великому поспіху коляскою відвезли її до Вердену, у фортецю Настрог. А тепер настає та справа, яка великої уваги ЙВМ Графа потребує: злочинці видали викрадену панну нільфгардському коменданту фортеці, запевнивши його, що ота панна зветься Ціріллою з Цінтри. Комендант, як визнав карник Назаріан, дуже відомістю тією був захоплений.