Слава ЗСУ!

Він поволі відставив бокал на стіл. Поволі, аби брязкотом срібла об малахіт не видати тремтіння руки, яке ніяк не міг опанувати.

— Не заперечиш?

— Ні.

Вона нахилилася швидко, вхопила його руку. Міцно.

— Ти виріс у моїх очах, — сказала вона. І усміхнулася. Це була добра посмішка.

Мимоволі, зовсім мимоволі, він усміхнувся у відповідь.

— Як ти до цього додумалася, Каланте?

— Я не додумалася, — не відпустила вона його руки. — Сказала навмання..

Вони розсміялися одночасно. Потім сиділи мовчки серед зелені й запаху черемхи, серед тепла й гудіння бджіл.

— Ґеральте?

— Так, Каланте?

— Ти не віриш у призначення?

— Я не знаю, чи вірю хоча б у щось. А щодо призначення... Я побоююся, що його не вистачить. Треба чогось більшого.

— Я мушу про щось тебе запитати. Що з тобою? Адже, кажуть, ти сам був Несподіванкою. Мишовур стверджує...

— Ні, Каланте. Мишовур думав про дещо зовсім інше. Мушовур... Він, хіба, знає. Але користується цим міфом, коли йому вигідно. Це неправда, що я був тим, кого застали вдома, на те не сподіваючись. Неправда, що нібито саме тому я став відьмаком. Я — звичайний знайда, Каланте. Небажаний байстрюк жінки, яку я не пам’ятаю. Але я знаю, ким вона є.

Королева проникливо глянула на нього, але відьмак не став продовжувати.

— Чи всі розповіді про Закон Несподіванки — легенди?

— Усі. Випадок важко назвати призначенням.

— Але ви, відьмаки, не припиняєте шукати?

— Не припиняємо. Але це не має сенсу. Ніщо не має сенсу.

— Ви вірите, що Дитя Призначення пройде Випробування без ризику?

— Ми віримо, що таке дитя не вимагатиме Випробування.

— Одне запитання, Ґеральте. Досить особисте. Ти дозволиш?

Він кивнув.

— Як відомо, немає кращого способу передавати наслідувані риси, ніж спосіб природний. Ти пройшов Випробування і вижив. Якщо для вас так важлива дитина, яка має спеціальні властивості й опірність... Чому ти не знайдеш жінку, яка... Я неделікатна, так? Але ж, здається, я вгадала?

— Як завжди, — усміхнувся він сумно, — ти безпомильна у висновках, Каланте. Ти, звичайно, вгадала. Те, про що ти говориш, для мене недосяжне.

— Вибач, — сказала вона, й усмішка з її обличчя зникла. — Що ж, це — людське.

— Це не людське.

— Ах... Тож жоден відмак...

— Жоден. Випробування Травами, Каланте, є страшним. А те, що із хлопцями робиться під час Змін, — ще гірше. І незворотнє.

— От тільки не розчулюйся, — пробурмотіла вона. — Бо це тобі не личить. Не важливо, що із тобою робили. Я бачу результат. Як на мене, він цілком задовільний. Якби я могла бути впевнена, що дитина Паветти колись стане подібною до тебе, то не вагалася б ані хвилини.

— Ризик занадто великий, — сказав він швидко. — Так, як ти й сказала. Виживає найбільше четверо з десяти.

— До диявола, чи тільки Випробування Травами ризиковане? Чи тільки майбутні відьмаки ризикують? Життя повне ризику, у житті також триває селекція, Ґеральте. Селекціонує нещасний випадок, хвороба, війна. Протистояти долі може бути настільки ж ризикованим, як і віддатися у її руки. Ґеральте... Я б віддала тобі дитину. Але... Я також боюся.

— Я б не забрав дитину. Не зміг би взяти на себе відповідальність. Не погодився б обтяжити нею себе. Не хотів би, аби дитина колись згадувала тебе так... Як я...

— Ти ненавидиш ту жінку, Ґеральте?

— Мою матір? Ні, Каланте. Я здогадався, що вона стояла перед вибором...А може, вибору й не мала? Ні, таки мала, адже, знаєш, досить було застосувати відповідне закляття чи еліксир... Вибір. Вибір, який треба вшанувати, бо це святе й беззаперечне право будь-якої жінки. Емоції тут значення не мають. Вона мала беззаперечне право на рішення і вирішила. Але думаю, що зустріч із нею, вираз обличчя, який вона тоді б мала... Це дало б мені щось на зразок збоченого задоволення, якщо розумієш, про що я кажу.

— Чудово розумію, про що ти кажеш, — посміхнулася вона. — Але в тебе мало шансів на таку приємність. Не можу оцінити твій вік, відьмаче, але готова закластися, що ти куди старший, аніж виглядаєш. Тому й та жінка...

— Та жінка, — урвав він холодно, — напевне виглядала б тепер куди молодшою за мене.

— Чародійка?

— Так.

— Цікаво. Я вважала, що чародійки не можуть...

— Вона, напевне, теж так вважала.

— Напевне. Але ти маєш рацію, ми не дискутуємо щодо права жінки на рішення, бо це питання поза дискусією. Повернімося до нашої проблеми. Не забереш дитину? Безповоротно?

— Безповоротно.

— А якщо... Якщо призначення не є виключно міфом? Якщо існує воно насправді, то чи не спадає тобі на думку, що воно може помститися?