Слава ЗСУ!

Шапелл посміхнувся злегка, закусив щоку в хитрій гримасі, повів поглядом по майдану. Нечисленні перехожі, які бачили те, що тут трапилося, прискорювали кроки, швидко відвертали голови.

— ...краще за все, — закінчив Шапелл, — якщо зробите це одразу. Негайно. Звичайно, стосовно шановного купця Бібервельдта це «негайно» означає «негайно після вирішення податкових справ». Дякую панству за приділений мені час.

Дейнті, відвернувшись, німо ворухнув вустами. Відьмак не мав сумнівів, що отим безголосим словом було «сучий сину». Любисток опустив голову, дурнувато посміхаючись.

— Пане відьмаче, — сказав раптом Шапелл. — Якщо ваша ласка, пару слів наодинці.

Ґеральт наблизився, Шапелл простягнув руку. «Якщо він торкнеться мого ліктя, я його вдарю, — подумав відьмак. — Вдарю його, хоч би там що».

Шапелл не торкнувся ліктя Ґеральта.

— Пане відьмаче, — сказав він тихо, повертаючись до інших спиною. — Мені відомо, що деякі міста, на противагу до Новіграда, позбавлені божої опіки Вічного Вогню. Тож уявімо собі, що створіння, схоже на векслінга, бігає по одному з таких міст. Цікаво мені, за скільки б ви тоді взялися за те, щоби того векслінга впіймати живцем?

— Я не наймаюся полювати на потвор у людних місцях, — стенув плечима відьмак. — Тоді може постраждати хтось сторонній.

— Аж настільки вам є діло до долі сторонніх?

— Аж настільки. Бо це, згідно з правилами, накладає на мене відповідальність за їхню долю. І загрожує наслідками.

— Розумію. А не була б турбота про ближніх обернено пропорційною до розміру платні?

— Не була б.

— Твій тон, відьмаче, недуже мені подобається. Але хай йому, я розумію, що ти маєш тим тоном сказати. Хочеш сказати, що не бажаєш робити те... про що я міг би тебе просити, причому розмір платні значення не має. А вид оплати?

— Не розумію.

— Не думаю.

— Усе ж.

— Чисто теоретично, — сказав Шапелл тихо, спокійно, без злості чи погроз у голосі, — було б можливим, що платнею за твою послугу була б гарантія, що ти й твої приятелі виїдете живі з... з теоретичного міста. Що тоді?

— На це питання, — паскудно посміхнувся відьмак, — неможливо відповісти теоретично. Ситуацію, про яку ви мовите, шановний Шапелле, належало б випробувати на практиці. Мені цього зовсім не хочеться, але якщо буде треба... Якщо не буде іншого виходу... Я — готовий це перевірити.

— Ха, може, ти й правий, — спокійно відповів Шапелл. — Забагато теоретизуємо. Що ж до практики, то я бачу, що співпраці не буде. Може, воно й добре? У будь-якому разі, сподіваюся, що це не стане причиною для конфлікту між нами.

— І я, — сказав Ґеральт, — сподіваюся.

— Тож нехай палає у нас ця надія, Ґеральте із Рівії. Чи знаєш ти, чим є Вічний Вогонь? Незгасимий пломінь, символ виживання, шлях, указаний з пітьми, обіцянка прогресу, кращого майбутнього? Вічний Вогонь, Ґеральте, це надія. Для усіх, для усіх без винятку. Бо якщо є щось спільне... Для тебе, для мене... для інших... саме це і є надія. Пам’ятай про це. Був радий із тобою познайомитися, відьмаче.

Ґеральт поштиво й мовчки вклонився. Шапелл із хвильку дивився на нього, потім енергійно відвернувся і помарширував через майданчик, не озираючись на свій ескорт. Люди, озброєні ламіями, рушили за ним, формуючи чіткий стрій.

— О, мамунечко моя, — заквилив Любисток, озираючись полохливо на них. — Ото нам пощастило. Якщо це кінець. Якщо нас тепер не захапають...

— Заспокойся, — сказав відьмак, — і припини стогнати. Адже нічого не трапилося.

— Знаєш, хто то був, Ґеральте?

— Ні.

— То був Шапелл, намісник зі справ безпеки. Таємна служба Новіграда підпорядковується Церкві. Шапелл — не жрець, але це сірий кардинал ієрарха, наймогугніша і найнебезпечніша людина в місті. Усі, навіть Рада й цехи, трусять перед ним штанами, бо це першорядний лайдак, Ґеральте, п’яний від влади, наче павук від мушиної крові. Хоча стиха, але в місті подейкують, на що він спроможний. Люди, які зникають без сліду. Фальшиві звинувачення. Тортури, таємні вбивства, терор, шантаж і звичайний грабіж. Примус, шахрайство й афери. Боги, в добрячу історію ти нас уплутав, Бібервельдте.

— Заспокойся, Любистку, — пхикнув Дейнті. — От саме тобі — є чого боятися. Ніхто трубадура й пальцем не зачепить. З невідомих мені причин ви недоторканні.

— Недоторканний поет, — стогнав Любисток, досі блідий, — у Новіграді також може потрапити під віз, смертельно отруїтися рибою або випадково втопитися у рову. Шапелл — спеціаліст з таких випадків. Те, що він взагалі із нами розмовляв, я вважаю неймовірним. Одне можу сказати напевне: без причини він того не зробив би. Щось готує. От побачите, ось-ось у щось нас вплутає і тоді — закують нас і поволочуть на тортури іменем закону. Так воно тут і робиться!