Слава ЗСУ!

— Я так і знала! — тоненько крикнула сирена. — Знала! Відмовки, глупі, наївні відмовки, ані на гріш жертовності! Хто кохає, той жертвує! Я для нього жертвувала, щодень вилазила до нього на скелю, луску собі витерла на задку, плавці обтріпала, мерзла заради нього. А він не хоче заради мене пожертвувати отими двома паскудними куксами? Любов — це ж не тільки брати, треба вміти відмовляти собі, жертвувати! Повтори йому це!

— Ш’ееназ! — закричав Ґеральт. — Ти не розумієш? Він не може жити під водою!

— Я не приймаю дурнуватих відмовок! Я також... Я також його люблю і хочу мати із ним мальків, але як, коли він не хоче давати молочка? Куди я йому ікру маю нести, га? У шапку?

— Що вона говорить? — крикнув князь. — Ґеральте! Я не привозив тебе сюди, аби ти із нею теревенив, а...

— Наполягає на своєму. І сердита.

— Давайте ті сітки! — гарикнув Аґловаль. — Як потримаю її із місяць у басейні, то...

— А ось такого тобі! — крикнув у відповідь капітан, демонструючи в лікті, якого саме. — Під нами кракен може бути! Ви коли-небудь кракена бачили, пане? Скачіть у воду самі, як на те ваша воля, хапайте її руками! Я втручатися не стану. Я з цього кога живу.

— З моєї ласки живеш, лайдаче! Давай сітки, бо накажу тебе повісити!

— Та пса у жопу поцілуйте! На цьому козі моя воля сильніша від вашої!

— А ну тихо обидва! — гнівно крикнув Ґеральт. — Вона щось говорить, це важкий діалект, я мушу зосередитися!

— З мене досить! — співуче прокричала Ш’ееназ. — Я голодна! Ну, біловолосий, нехай він визначається, і нехай визначається тепер. Отаке йому перекажи: я більше не наражатимуся на кпини й не залицятимуся із ним, якщо він виглядатиме, наче чотирилапа морська зірка. Перекажи йому, що для тих ігор, які він пропонує мені у скелях, у мене є приятельки, які те роблять куди вправніше! Але я це вважаю за недозрілу забавку, добру для дітей до зміни луски. Я — нормальна здорова сирена...

— Ш’ееназ...

— Не перебивай мене! Я ще не скінчила! Я нормальна, здорова й дозріла для нересту, а він, якщо справді мене хоче, має мати хвіст, плавник і все як у нормального тритона. Інакше я його й знати не хочу!

Ґеральт тлумачив швидко, намагаючись не бути вульгарним. Виходило не дуже. Князь почервонів, бридко вилаявся.

— Безсоромна дівка! — заверещав. — Макрель холодна! Хай собі тріску знайде!

— Що він сказав? — зацікавилася Ш’ееназ, підпливаючи.

— Що не хоче мати хвіст!

— То скажи йому... Скажи йому, аби він висох!

— Що вона сказала?

— Сказала, — витлумачив відьмак, — щоб ти втопився.

II

— Ех, шкода, — сказав Любисток, — що я не зумів із вами попливти, але що робити, на морі я блюю так, що й казати шкода. А знаєш, я у житті не розмовляв із сиреною. Шкода, зараза.

— Наскільки я тебе знаю, — сказав Ґеральт, пакуючи в’юки, — баладу ти напишеш і так.

— Та напевне. Я вже й перші строфи маю. У моїй баладі сирена пожертвує собою заради князя, змінить риб’ячий хвіст на чарівні ніжки, але заплатить за те втратою голосу. Князь її зрадить, покине, і тоді вона загине від жалю, перетвориться на морську піну, коли перше проміння сонця...

— Хто повірить у такі бздури?

— Не важливо, — пирхнув Любисток. — Балади пишуть не для того, щоб їм вірили. їх пишуть, аби зворушувати. Але що я буду із тобою балакати, ти ж у тому анітрохи не розумієшся. Скажи мені краще, скільки тобі заплатив Аґловаль?

— Нічого він мені не заплатив. Заявив, що я не впорався із завданням. Що він очікував чогось іншого, а платить він за результат, не за добрі наміри.

Любисток покивав, зняв капелюшок і глянув на відьмака із жалісливою гримасою.

— Чи воно значить, що ми й надалі не маємо грошей?

— Схоже.

Любисток скривив іще жалісливішу міну.

— То все моя вина, — простогнав. — Це все через мене. Ґеральте, ти злий на мене?

Ні, відьмак зовсім не злився на Любистка. Аніскільки.

Те, що їх спіткало, трапилося з вини Любистка, тут жодних сумнівів не було. Саме Любисток наполягав, аби вони вибралися на фестиваль до Чотирьох Кленів. Проведення фестивалів, розводився поет, заспокоює глибинні й природні потреби людей[38]. Час від часу, твердив бард, людина має зустрічатися із іншими людьми у місці, де можливо посміятися і поспівати, нажертися вволю шашликів і пиріжків, напитися пива, послухати музику й помацати в танці спітнілі випуклості дівчат. Якби кожна людина задовольняла ці потреби вроздріб, розводився Любисток, випадково й неорганізовано, виник би неймовірний розгардіяш. Тому вигадали свята й фестивалі. А якщо є свята й фестивалі, то їх потрібно відвідувати.

---

  38 Проведення фестивалів (...) заспокоює глибинні й природні потреби людей — звернімо увагу на те, що ідеї Любистка до певної міри віддзеркалюють ідеї іншого дослідника карнавалів і фестивалів — М. Бахтіна. Бахтін вважав, що сенс карнавалу в традиційній культурі — створювати свого роду продух для людини корпоративного середньовічного суспільства, бо та постійно перебуває під тиском жорстких правил повсякденності; карнавал, свято стають часом, коли можна перевернути з ніг на голову звичний порядок і — хоча б на короткий час — вийти за межі жорсткої системи обмежень середньовічної культури.