Слава ЗСУ!

Дійкстра всівся на вказаному карлі, навпроти Естерада. Король мав на плечах кармазиновий, обшитий горностаями плащ, а на голові — chapeau, що пасувала до плаща. Як усі чоловіки з клану Тиссенідів, був він високим, міцно збудованим і розбійницьки вродливим. Завжди виглядав міцним і здоровим, наче моряк, який тільки-но повернувся з моря, — майже відгонило від нього морською водою і холодним солоним вітром. Як і в усіх Тиссенідів, встановити точний вік короля було непросто. Дивлячись на його волосся, шкіру й долоні — місця, які краще за все говорили про вік, — Естераду можна було б дати сорок п’ять. Дійкстра знав, що королю — п’ятдесят шість.

— Зулейко, — король нахилився до дружини, — подивися на нього. Якби ти не знала, що то шпигун, — повірила б?

Королева Зулейка була невисокою, скоріше повненькою і симпатично негарною. Вбиралася вона досить типово для жінок із її вродою, що полягало у такому доборі елементів одежі, аби не дати нікому здогадатися, що вона — не власна бабця. Ефекту цього Зулейка досягала, носячи сукні вільні, ніякі по крою й у загальних сіро-бурих тонах. На голову надягала вона успадкований від предків чепець. Не застосовувала жодного макіяжу й не носила жодної біжутерії.

— Добра Книга, — сказала вона тихим і лагідним голоском, — учить нас, аби ми зберігали стриманість у судженнях про ближніх. Бо й нас колись судитимуть. І зовсім не на підставі вигляду.

Естерад Тиссен нагородив дружину теплим поглядом. Повсюди було відомо, що кохав він її безмежно, коханням, яке за двадцять дев’ять років шлюбу не змаліло ні на йоту, навпаки — палало все яскравіше та гарячіше.

Естерад, як твердили, ніколи не зраджував Зулейці. Дійкстра не дуже вірив у щось настільки неправдоподібне, але сам тричі намагався підставити — вірніше, підкласти — королю ефектних агенток, кандидаток у фаворитки, пречудові джерела інформації. І нічого з того не вийшло.

— Не люблю ходити навколо, — сказав король, — тому відразу скажу тобі, Дійкстро, чому я вирішив порозмовляти з тобою особисто. Причин тому є кілька. По-перше, я знаю, що ти не відступишся й перед підкупом. У принципі-то я впевнений у моїх урядниках, але навіщо ставити їх перед важким вибором, вводити у спокусу? Який хабар ти мав намір запропонувати міністрові закордонних справ?

— Тисячу новіградських крон, — не зморгнувши відповів шпигун. — Якби він торгувався, дійшли б ми до тисячі п’ятисот.

— І за це я також тебе люблю, — сказав після хвилини мовчання Естерад Тиссен. — Страшенний ти сучий син. Нагадуєш мені мою молодість. Дивлюся на тебе — й бачу себе у цьому віці.

Дійкстра подякував уклоном. Був молодший за короля лише на вісім років. Був переконаний, що Естерад пречудово про це знає.

— Страшенний ти сучий син, — повторив король, стаючи серйозним. — Але порядний і пристойний сучий син. А воно рідкість у ці паршиві часи.

Дійкстра знову вклонився.

— Бач, — продовжував Естерад, — у кожній державі можна зустріти людей, які є сліпими фанатиками ідеї суспільного ладу. Віддані цій ідеї, вони готові заради неї на все. Також і на злочини, бо ж для них мета виправдовує засоби й змінює значення понять. Вони не вбивають, вони рятують порядок. Вони не катують, не шантажують: вони забезпечують інтереси держави і б’ються за лад. Життя персони, якщо персона порушує догмати встановленого порядку, для таких людей значить не більше ламаного гроша й стенання плечима. Того, що суспільства, яким вони служать, складаються саме з персон, такі люди до уваги не беруть. Люди такі мають так звані широкі погляди… а погляди такі — найпевніший засіб не помічати інших людей.

— Нікодем де Бот, — не витримав Дійкстра.

— Близько, але не точно, — король Ковіру вишкірив алебастрово-білі зуби. — То був Висогота з Корво. Менш знаний, але також добрий етик і філософ. Почитай, рекомендую. Може, залишилася у вас іще якась його книжка, може, не всі ви спалили? Але до справ, до справ. Ти, Дійкстро, також без сумнівів користуєшся інтригами, підкупами, шантажем і катуваннями. Оком не змигнеш, відсилаючи когось на смерть чи наказуючи таємно вбити. Те, що все це ти робиш для королівства, якому вірно служиш, тебе не виправдовує і не робить симпатичнішим у моїх очах. Анітрохи. Знай про це.

Шпигун кивнув на знак того, що знає.

— Утім, ти, — продовжував Естерад, — є, як уже сказано, сучим сином праведного характеру. І тому я тебе люблю і шаную, тому уділив я тобі приватну аудієнцію. Бо ти, Дійкстро, маючи мільйони можливостей, ніколи у житті не зробив нічого для себе й не вкрав навіть шелягу з державної скарбниці. Навіть півшеляга. Зулейко, подивися! Він що, зарум’янився чи мені так просто здалося?