Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Ну чого?!— Гаркнув той, який помітив його першим, лисуватий, з обличчям, спотвореним шрамом, що проходив через ліву брову, основу носа і праву щоку.

— Хочу побачитися з Сорокопудкою.

Від столу піднялися дві однакові фігури з однаково нерухомими обличчями, світлим скуйовдженим волоссям до плечей, в однаковому облягаючому одязі з чорної шкіри, палаючої срібними прикрасами. Однаковими рухами близнюки підняли з лави однакові мечі.

— Спокійно, Виру. Сідай, Нимире, — сказав чоловік зі шрамом, спершись ліктями на стіл.— З ким, кажеш, хочеш зустрітися, брате? Хто така — Сорокопудка?

— Ти добре знаєш, про кого я.

— Що за тип?— Запитав спітнілий напівголий чолов'яга, хрест-навхрест підперезаним ременями і прикритий на передпліччях шипастими щитками.— Ти його знаєш, Ногорне?

— Ні,— сказав чоловік зі шрамом.

— Альбінос якийсь,— реготнув щуплий темноволосий чоловік, який сидів поруч з Ногорном. Тонкі риси обличчя, великі чорні очі і загострені вуха видавали в ньому полукровку ельфа.— Альбінос, мутант, жарт природи. І треба ж, впускають таких в шинки до порядних людей.

— Я його десь уже бачив,— сказав міцний засмаглий тип з волоссям, заплетеним у кіски, оцінюючи Геральта поглядом злих примружених очей.

— Неважливо, де ти його бачив, Тавіку,— сказав Ногорн.— Послухай, брате, Ківрил щойно тебе страшно образив. Ти його не викличеш? Такий нудний вечір.

— Ні, не викличу,— спокійно сказав відьмак.

— А мене, якщо виллю на тебе цю риб'ячу юшку, викличеш?— зареготав голий до пояса.

— Спокійно, Десятко,— сказав Ногорн.— Раз він сказав ні, значить, ні. Поки що. Ну, брате, говори, що хочеш сказати, і забирайся. Маєш можливість вийти сам. Якщо не скористаєшся, тебе винесе прислуга.

— Тобі мені сказати нічого. Хочу побачитися з Сорокопудкою. З Ренфрі.

— Чули, хлопці?— Ногорн глянув на товаришів. — Він хоче бачитися з Ренфрі. А навіщо, брате, дозволь дізнатися?

— Не дозволю.

Ногорн підняв голову і глянув на близнюків, ті відразу зробили крок вперед, брязкаючи срібними застібками високих черевиків.

— Знаю,— раптом сказав той, з косою.— Згадав, де я його бачив!

— Чого ти там бурмочеш, Тавіку?

— Перед будинком війта. Він привіз якогось дракона на продаж, отаку помісь павука з крокодилом. Люди балакали, ніби він відьмак.

— Що таке відьмак?— запитав голий, Десятка.— Га? Ківриле?

— Найманий чаклун,— сказав напівельф.— Фокусник. Фокуси показує за жменю срібняків. Я ж сказав — жарт природи. Образа людських і божих законів. Таких треба спалювати.

— Ми не дуже любимо чаклунів, — проскрипів Тавік, не відриваючи від Геральта погляду примружених очей. — Чомусь мені здається, Ківриле, що в тутешній дірі у нас буде роботи більше, ніж думалось. Їх тут не один, а відомо, що вони тримаються разом.

— Свояк свояка бачить здаля,— зловісно посміхнувся напівкровка.— І як тільки земля таких носить? Хто вас плодить, виродків?

— Будь ласка, ввічливіше,— спокійно сказав Геральт.— Твоя матінка, як бачу, досить часто блукала по лісі поодинці, так що в тебе є причина задуматися над власним походженням.

— Можливо,— відповів напівельф, не перестаючи посміхатися.— Але я, принаймні, знав свою матір. А от ти, відьмаче, не можеш цим похвалитися.

— Він начебто щось говорив про матір Ківрила?— спокійно продовжував Ногорн, спершись підборіддям на сплетені пальці.— Щось страшно образливе, якщо я вірно зрозумів. Мовляв, блудила, або якось так. Гей, Десятко, невже ти можеш слухати, як якийсь волоцюга ображає матінку твого друга? Матінка, матір її так, справа свята!

Десятка охоче піднявся, відстебнув меч, кинув на стіл. Випнув груди, поправив наїжачені срібними шипами щитки на передпліччях, сплюнув і зробив крок вперед.

— Якщо ти сумніваєшся,— сказав Ногорн,— поясню: Десятка викликає тебе на кулачний бій. Я сказав, що тебе звідсіля винесуть. Звільніть-но місце.

Десятка наблизився, піднімаючи кулаки. Геральт поклав руку на рукоять меча.

— Обережніше,— сказав він.— Ще крок — і тобі доведеться шукати свою руку на підлозі.

Ногорн і Тавік підхопилися, хапаючись за мечі. Мовчазні близнюки витягли свої. Десятка позадкував. Не поворухнувся лише Ківрил.

— Що тут відбувається, чорт забирай?! Не можна на хвилину одних залишити?

Геральт дуже повільно повернувся і зустрівся поглядом з очима кольору морської хвилі.

Вона була майже одного з ним зросту. Солом'яне волосся було підстрижене нерівно, трохи нижче вух. Вона стояла, спираючись однією рукою об двері, в облягаючому оксамитовому каптанчику, перетягнутому ошатним поясом. Спідниця була нерівною, асиметричною — з лівого боку доходила до щиколотки, а з правого відкривала міцне стегно над халявою високого чобота з лосиної шкіри. На лівому боці висів меч, на правому — кинджал з великим рубіном в оголів'ї.

— Оніміли?

— Це відьмак,— буркнув Ногорн.

— Ну то й що?

— Він хотів говорити з тобою.

— Ну то й що?

— Це чаклун,— прогудів Десятка.

— Спокійно, хлопці,— сказала дівчина.— Він хоче зі мною говорити, це не злочин. Продовжуйте свої справи. І без скандалів. Завтра торговий день. Думаю, ви не хочете, щоб ваші фокуси зіпсували ярмарок — настільки важливу подію в житті цього милого містечка?

Попередня
-= 31 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар