Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Тоді добре, що я прихопила,— засміялася вона, ставлячи на стіл дорожній бурдючок і два шкіряних кубки.

— Майже північ,— холодно сказав Геральт.— Може, перейдемо до справи?

— Хвилинку. Пий. Твоє здоров'я, Геральте.

— Взаємно, Сорокопудко!

— Мене звуть Ренфрі, чорт забирай,— підняла вона голову.— Дозволяю випускати княжий титул, але перестань називати мене Сорокопудкою.

— Тихіше, розбудиш весь будинок. Можу я нарешті дізнатися, навіщо ти влізла сюди через вікно?

— Який кмітливий! Я хочу врятувати Блавікен від різанини. Щоб обговорити це з тобою, я лазила по дахах, наче березневий кіт. Цінуй.

— Ціную. От тільки не знаю, який сенс у такій розмові. Положення зрозуміле. Стрегобор сидить у чаклунський вежі, щоб його дістати, тобі доведеться організувати облогу. Якщо ти це зробиш, тобі не допоможе твій королівський папірус. Якщо ти відкрито порушиш закон, Аудоен не стане тебе захищати. Війт, варта, весь Блавікен виступлять проти тебе.

— Якщо виступить весь Блавікен, то страшно пошкодує.— Ренфрі усміхнулася, показавши хижі білі зубки.— Ти розгледів моїх хлопчиків? Запевняю, вони свою справу знають. Уявляєш собі, що станеться, якщо почнеться бійка між ними і тими телятами з варти, які раз у раз спотикаються об власні алебарди?

— А ти, Ренфрі, вважаєш, що я буду стояти осторонь і спокійно дивитися на таку бійку? Бачиш, я живу у війта? При потребі буду поруч з ним.

— Не сумніваюся,— посерйознішала Ренфрі.— Тільки, швидше за все, один ти, тому що інші поховаються по підвалах. Немає на світі бійця, який упорався б із моєю озброєною мечами сімкою. Це не під силу жодній людині. Але, білоголовий, давай не будемо лякати одне одного. Я сказала — різанини і потоків крові можна уникнути. Конкретно: є дві людини, яким це під силу.

— Я — сама увага.

— Один — Стрегобор. Особисто. Він добровільно вийде зі своєї вежі, я відведу його куди-небудь на пустир, а Блавікен знову зануриться в милостиву апатію і незабаром забуде про все.

— Стрегобор, можливо, і схожий на божевільного, але не до такої ж міри.

— Хтозна, відьмаче, хтозна. Є докази, які неможливо відкинути, і пропозиції, які не можна відхилити. До таких, наприклад, відноситься тридамський ультиматум. Я пред'явлю чаклуну тридамський ультиматум.

— У чому його суть?

— Це маленька і солодка таємниця.

— Хай так. Тільки сумніваюся в її ефективності. У Стрегобора, варто йому заговорити про тебе, починають зуби стукати. Ультиматум, який змусив би його добровільно віддатися у твої чарівні ручки, повинен і справді бути якимось особливим. Давай-но одразу перейдемо до другої особи, яка може запобігти різанині в Блавікені. Спробую вгадати, хто це. Це — ти, Ренфрі. Ти сама. Ти виявиш воїстину княжу, та що там — королівську великодушність і відмовишся від помсти. Я вгадав?

Ренфрі відкинула голову і голосно розсміялася, встигнувши прикрити рот рукою. Потім посерйознішала і втупилася на відьмака палаючими очима.

— Геральте, я була княжною, але в Крейдені. У мене було все, про що тільки можна мріяти, навіть просити не було потреби. Слуги за першим покликом, плаття, туфельки. Трусики з батисту. Коштовності та біжутерія, буланий поні, золоті рибки в басейні. Ляльки і будинок для них, місткіший твоєї тутешньої халупи. І так було до того дня, доки твій Стрегобор і ця повія, Аридея, не наказали єгереві відвести мене в ліс, зарізати і подати їм мої серце і печінку. Чудово, чи не так?

— Швидше огидно. Я радий, що ти тоді поквиталася з єгерем, Ренфрі.

— Поквиталася?! Як же! Він змилостивився і відпустив мене. Але спочатку зґвалтував, сучий син, відібрав сережки і золоту діадемку.

Геральт глянув їй в обличчя, граючи медальйоном. Вона не відвела очей.

— На тому й скінчилася княжна. Платтячко розірвалося, батистові трусики назавжди втратили білизну. А потім були бруд, голод, сморід, палиці та стусани. Я віддавалася першому зустрічному за миску юшки і дах над головою. Знаєш, яке у мене було волосся? Як шовк і спадало на добрий лікоть нижче литок. Коли у мене завелись воші, мені обрізали коси ножицями для стрижки овець під самий корінь. Більше вони так і не відросли по-справжньому.

Вона ненадовго замовкла, відкинула з чола нерівну прядку.

— Я крала, щоб не здохнути з голоду. Вбивала, щоб не вбили мене. Сиділа в ямах, просмерджених сечею, не знаючи, повісять мене вранці або тільки відшмагають і виженуть. І весь цей час моя мачуха і твій чаклун переслідували мене, наймали вбивць, намагалися отруїти. Насилали порчу. Проявити великодушність? Простити їм по-королівськи? Я йому по-королівськи довбешку відірву, а може, спочатку вирву обидві ноги, там видно буде.

— Аридея і Стрегобор намагалися тебе отруїти?

— Саме так. Яблуком, заправленим витяжкою з беладони. Мене врятував один гном. Він дав мені блювотний камінь, від якого, я думала, мене виверне навиворіт, як панчоху. Але — вижила.

— Один із семи гномів?

Ренфрі, яка в цей момент якраз наповнювала кубок, тримаючи над ним бурдючок, завмерла.

— Ого. Ти багато про мене знаєш. А що? Що ти маєш проти гномів? Чи інших гуманоїдів? Якщо бути точною, вони ставилися до мене краще, ніж більшість людей. Але тобі до цього немає діла. Я сказала, Стрегобор і Аридея, доки могли, переслідували мене як дикого звіра. Потім вже не могли, я сама стала мисливцем. Аридея відкинула копита у власному ліжку. Для неї я склала особливу програму. А тепер — для чаклуна. Геральте, як ти вважаєш, він заслуговує смерті? Ну скажи.

Попередня
-= 33 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар