Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Ренфрі,— сказав Геральт.— Незалежно від твоїх мотивів і міркувань, ти не підеш звідси посвистуючи і не будеш відчувати себе так добре, що… Підеш не веселою і щасливою, але підеш живою. Завтра вранці, як наказав війт. Я вже тобі це казав, але повторю: ти не вб'єш Стрегобора в Блавікені.

Очі Ренфрі блищали при світлі свічки, горіли перлини в вирізі блузи, іскрився Геральтів медальйон з вовчою пащею, обертаючись на срібному ланцюжку.

— Мені шкода тебе,— несподівано промовила дівчина, не спускаючи очей з миготливого кружечка срібла.— Ти стверджуєш, що не існує Меншого Зла. Так от — ти залишишся на площі, на бруківці, залитій кров'ю, один-однісінький, бо не зумів зробити вибір. Не вмів, але зробив. Ти ніколи не будеш знати, ніколи не будеш впевнений. Ніколи, чуєш … А платою тобі буде камінь і зле слово. Мені шкода тебе, відьмаче.

— А ти?— Запитав відьмак тихо, майже пошепки.

— Я теж не вмію робити вибір.

— Хто ти?

— Я те, що я є.

— Де ти?

— Мені холодно …

— Ренфрі, — Геральт стиснув медальйон у руці.

Вона підняла голову, наче прокинувшись від сну, кілька разів здивовано моргнула. Мить, коротку мить здавалася переляканою.

— Ти виграв,— раптом різко кинула вона.— Виграв, відьмаче. Завтра рано вранці я поїду з Блавікену і ніколи не повернуся в це задрипане містечко. Ніколи. Налий, якщо там ще щось залишилося.

Звичайна глузлива, лукава посмішка знову заграла у неї на губах, коли вона відставила кубок.

— Геральте?

— Так?

— Цей бісів дах дуже крутий. Я б краще вийшла від тебе на світанку. В темряві можна впасти і покалічитися. Я княжна, у мене ніжне тіло, я відчуваю горошину крізь матрац. Якщо, звичайно, він як слід не набитий сіном. Ну, як ти думаєш?

— Ренфрі,— Геральт мимоволі посміхнувся,— те, що ти говориш, личить княжні?

— Що ти, в біса, розумієш в княжнах? Я була княжною і знаю: вся принадність життя в тому і полягає, щоб робити те, що захочеться. Я що, мушу тобі прямо сказати, чого хочу, чи сам здогадаєшся?

Геральт, продовжуючи посміхатися, не відповів.

— Я навіть подумати не смію, що не подобаюся тобі,— скривилася дівчина.— Вже краще вважати, що ти просто боїшся, щоб тебе не спіткала доля вільного кмета. Ех, білоголовий, у мене при собі немає нічого гострого. Втім, перевір сам.

Вона поклала йому ноги на коліна.

— Стягни з мене чоботи. Халяви — найкраще місце для кинджала.

Боса, вона встала, смикнула пряжку ременя.

— Тут теж нічого не ховаю. І тут, як бачиш. Та загаси ти вже свою трикляту свічку.

Зовні в темряві кричав кіт.

— Ренфрі?

— Що?

— Це батист?

— Звичайно, чорт забирай. Княжна я чи ні, врешті-решт?

5

— Татку,— монотонно тягнула Марилька,— коли ми підемо на ярмарок? На ярмарок, татку!

— Тихо ти, Марилько,— буркнув Кальдемейн, витираючи тарілку хлібом.— Так що кажеш, Геральте? Вона забирається з містечка?

— Так.

— Ну не думав, що так гладко піде. З цим своїм пергаментом та з печаткою Аудоена вона приперла мене до стінки. Я прикидався героєм, але, по правді кажучи, хрін що міг їм зробити.

— Навіть якщо б вони відкрито порушили закон? Влаштували шум, бійку?

— Розумієш, Геральте, Аудоен страшно дратівливий король, посилає на ешафот за будь-яку дрібницю. У мене дружина, дочка, мені подобається моя посада. Не доводиться думати, де вранці дістати сала для каші. Одним словом, добре, що вони виїжджають. А як це, власне, вийшло?

— Татку, я хочу на ярмарок.

— Лібуше, забери ти Марильку! Так, Геральте, не думав я. Розпитував Сотника, шинкаря з «Золотого Двору», про новіградську компанію. Та ще зграя. Деяких упізнали.

— Справді?

— Той, зі шрамом на пиці, Ногорн, колишній наближений Абергарда з так званої Ангренської вольниці. Чув про таку вольницю? Ясно, хто не чув. Той, котрого кличуть Десяткою, теж там був. І навіть якщо не був, думаю, його прізвисько пішло не від десяти добрих справ. Чорнявий напівельф Ківрил — розбійник і професійний убивця. Начебто має якесь відношення до різанини в Тридамі.

— Де-де?

— У Тридамі. Не чув? Про це багато було шуму. Три… Ну так, три роки тому, бо ж Марильці тоді було два рочки. Барон з Тридаму тримав у ямі якихось розбійників. Їх дружки, серед них, здається, і напівкровка Ківрил, захопили пором на річці, повний пілігримів, а справа була під час Свята Ніс. Послали барону вимогу: мовляв, звільни всіх. Барон, справа ясна, відмовив, і тоді вони почали вбивати паломників по черзі, одного за іншим. Поки барон не зм'якшився і не випустив їх дружків з ями, вони спустили за течією більше десятка. Баронові за це загрожувало вигнання, а то й сокира: одні мали на нього зуб за те, що він поступився, тільки коли прикінчили стількох, інші підняли шум, мовляв дуже погано вчинив, що, мовляв, це був прен… прецендент, або як його там, що, мовляв, треба було перестріляти всіх там з арбалетів разом із заручниками чи штурмом взяти на човнах, не поступатися ні на палець. Барон на суді тлумачив, що вибрав менше зло, бо на поромі було більше чверті сотні людей, баби, дітвора …

Попередня
-= 35 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар