Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Тридамський ультиматум,— прошепотів відьмак.— Ренфрі…

— Що?

— Кальдемейне, ярмарок.

— Ну і що?

— Не розумієш? Вона мене обманула. Нікуди вони не виїдуть. Змусять Стрегобора вийти з вежі, як змусили барона з Тридаму. Або змусять мене… Не розумієш? Почнуть мордувати людей на ярмарку. Ваш ринок посеред цих стін — справжня пастка!

— О боги, Геральте! Сядь! Куди ти, Геральте?

Марилька, налякана криком, розревілася, втиснувшись у кут кухні.

— Я ж тобі казала,— крикнула Лібуше, вказуючи на Геральта.— Від нього одна біда!

— Тихо, бабо! Геральте! Сядь!

— Треба їх зупинити. Негайно, поки люди не хлинули на ринок. Збирай стражників. Коли будуть виходити з заїжджого двору, за шиї їх і до ями!

— Геральте, подумай. Так не можна, ми не можемо їх зачепити, якщо вони нічого не зробили. Чи стануть опиратися, проллється кров. Це професіонали, вони виріжуть мені весь народ. Якщо слух дійде до Аудоена, полетить моя голова. Гаразд, зберу варту, піду на ринок, буду стежити за ними…

— Це нічого не дасть, Кальдемейне. Коли натовп повалить на площу, ти вже нічим не заспокоїш народ, не зупиниш паніку і різанину. Їх треба знешкодити зараз, поки ринок порожній.

— Це буде беззаконня. Я не можу допустити. Щодо напівельфа і Тридаму – це, може, плітка. Раптом ти помиляєшся, і що тоді? Аудоен з мене ремені наріже!

— Треба обрати Менше Зло!

— Геральте! Я забороняю! Як війт, забороняю! Поклади меча! Стій!

Марилька кричала, прикривши личко рученятами.

6

Ківрил, затуливши очі долонею, подивився на сонце, що виповзало з-за дерев. На ринку починалося пожвавлення, погуркували візки та вози, перші перекупники вже заповнювали намети товаром. Стукав молоток, співав півень, голосно кричали чайки.

— Намічається чудовий день,— мовив Десятка задумливо. Ківрил косо глянув на нього, але змовчав.

— Як коні, Тавіку?— Запитав Ногорн, натягуючи рукавиці.

— Готові, осідлані. Ківриле, їх все ще мало на ринку.

— Буде більше.

— Треба б чого пожерти.

— Потім.

— Як же! Буде в тебе потім час. І бажання.

— Гляньте,— несподівано сказав Десятка.

З боку головної вулички наближався відьмак, обходив прилавки, прямуючи просто до них.

— Ага,— сказав Ківрил.— Ренфрі була права. Дай-но самостріл, Ногорне.

Він згорбився, натягнув тятиву, притримуючи ногою стремінце. Ретельно уклав стрілу в канавці. Відьмак йшов. Ківрил підняв арбалет.

— Ні кроку далі, відьмаче!

Геральт зупинився. Від групи його відділяло близько сорока кроків.

— Де Ренфрі?

Напівкровка скривив свою красиву фізіономію.

— Біля вежі. Робить чарівникові якусь пропозицію. Вона знала, що ти прийдеш. Веліла передати тобі дві речі.

— Говори.

— Перше — послання, яке звучить так: «Я є те, що я є. Обирай. Або я, або те, інше, менше». Начебто ти знаєш, у чім справа.

Відьмак кивнув, потім підняв руку, вхопив рукоять меча, що стирчала над правим плечем. Блиснув клинок, описавши коло над його головою. Він повільно попрямував у бік групи.

Ківрил бридко, зловісно засміявся.

— Ну-ну! Вона і це передбачала, відьмаче. А тому зараз ти отримаєш те друге, що вона веліла тобі передати. Прямо поміж очі.

Відьмак йшов. Напівельф підніс самостріл до обличчя. Стало дуже тихо.

Дзенькнула тятива. Відьмак махнув мечем, почувся протяжний дзвін металу по металу, стріла, крутячись, злетіла вгору, сухо вдарилася об дах, загуркотіла в стічній трубі. Відьмак йшов.

— Відбив…— охнув Десятка.— Відбив у польоті…

— До мене,— скомандував Ківрил.

Брязнули мечі, вихоплювані з піхов, група стулила плечі, ощетинилася вістрями.

Відьмак прискорив крок, його рухи, дивовижно плавні і м'які, перейшли в біг — не прямо, на групу, що ощетинилася мечами, а вбік, обходячи її по спіралі, що поступово звужувалася.

Тавік не витримав першим, рушив назустріч, скорочуючи відстань. За ним рвонули близнюки.

— Не розходитись!— Гаркнув Ківрил, вертячи головою і втративши відьмака з виду. Вилаявся, відскочив убік, бачачи, що група розпадається, кружляє між прилавками в божевільному хороводі.

Тавік був першим. Ще мить тому він гнався за відьмаком, тепер раптом побачив, що той промайнув у нього ліворуч, прямуючи в протилежний бік. Він задріботів ногами, щоб зупинитися, але відьмак пролетів поруч перш, ніж він встиг підняти меча. Тавік відчув сильний удар вище стегна. Розвернувся і почав падати. Уже опинившись на колінах, з подивом глянув на своє стегно і почав кричати.

На ринку закипіло від тікаючих перекупників, загуркотіли перекидувані прилавки, піднялися пил і крик. Тавік ще раз спробував підвестися на тремтячих руках і впав.

— Десятко, зліва!— гаркнув Ногорн, несучись півколом, щоб обійти відьмака ззаду.

Десятка швидко обернувся. Недостатньо швидко. Отримав раз по животу, витримав, розмахнувся для удару, тут же отримав знову — в шию під самим вухом. Напружившись, зробив чотири невпевнених кроки і впав на візок, повний риби. Візок покотився. Десятка зісковзнув на бруківку, срібну від луски.

Попередня
-= 36 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар