Слава ЗСУ!

— Всі чули,— проговорив Геральт,— як барон з Тіґґу розповідав про славних героїв, забраних у дитинстві від батьків у силу таких самих клятвених обіцянок, яку Їжак змусив дати короля Роґнера. Однак чому й навіщо вимагають таких клятв? Ти знаєш відповідь, Їжаче з Ерленвальду. Така клятва здатна створити могутні, нерозривні узи Призначення між тим, хто вимагає клятви і її об'єктом, тобто дитиною-несподіванкою. Такій дитині, вибраній сліпою долею, можуть бути призначені незвичайні діяння. Вона, можливо, здатна зіграти неймовірно важливу роль у житті того, з ким її пов'яже доля. Саме тому, Їжаче, ти зажадав від Роґнера винагороду, яку маєш намір нині отримати. Тобі не потрібен трон Цинтри. Тобі потрібна принцеса.

— Все саме так, як ти кажеш, незнайомий лицарю,— голосно розсміявся Їжак.— Саме цього я домагаюся! Віддайте мені ту, яка стане моїм Призначенням!

— Це,— сказав Геральт,— ще треба довести.

— Ти смієш сумніватися? Після того, як королева підтвердила істинність моїх слів? Після всього, що сам щойно сказав?

— Так. Тому що ти не сказав нам усього. Роґнер, Їжаче, знав силу Права Несподіванки й вагомість даної тобі клятви. А дав він її, знаючи, що закон і звичай мають силу, що захищає клятви. Силу, що стежить за тим, щоб вони виконувалися тільки в тому випадку, якщо їх підтвердить сила Призначення. Я стверджую, що поки в тебе ще немає на принцесу ніяких прав, Їжаче. Ти одержиш їх лише після того, як…

— Після чого?

— Після того, як принцеса погодиться піти з тобою. Так говорить Право Несподіванки. Лише згода дитини, а не батьків підтверджує клятву, доводить, що дитина дійсно народилася під покровом Призначення. Саме тому ти повернувся через п'ятнадцять років, Їжаче. Тому що саме таку умову включив у свою клятву король Роґнер.

— Хто ти?

— Геральт з Ривії.

— Хто ти такий, Геральте з Ривії, що вважаєш себе оракулом у питаннях звичаїв і законів?

— Він знає закон краще за будь-кого,— хрипло сказав Мишовур,— тому що до нього цей закон був колись застосований. Його колись забрали з рідного дому, тому що він виявився тим, кого батько, повернувшись, ніяк не сподівався застати вдома. Він був призначений для чогось іншого. І силою Призначення став тим, хто він є.

— І хто ж він?

— Відьмак.

У тиші, що настала, ударив дзвін у кордеґардії, тужливим дзенькотом виголосивши північ. Всі здригнулися й підняли голови. На обличчі Мишовура, що дивився на Геральта, з'явився дивний вираз. Але помітніше й неспокійніше за всіх поворухнувся Їжак. Його руки в залізних рукавичках упали уздовж тіла, шипастий шолом похитнувся.

Дивна, невідома Сила, що заповнила залу сивим туманом, раптом погустіла.

— Це вірно,— сказала Каланте.— Геральт з Ривії — відьмак. Його професія гідна поваги й шани. Він присвятив себе тому, щоб оберігати нас від жахів і страховиськ, які породжує ніч, насилають лиховісні, ворожі людям сили. Він убиває всіх страховиськ і монстрів, які підстерігають нас у лісах і ярах. А також і тих, які мають нахабність з'являтися в наших володіннях.

Їжак мовчав.

— А тому,— продовжувала королева, піднімаючи унизану перснями руку,— хай реалізується закон, хай здійсниться клятва, виконання якої домагаєшся ти, Їжаче з Ерленвальду. Пробило північ. Твоя обітниця вже не діє. Відкинь забрало. Перш ніж моя дочка висловить свою волю, нехай вона побачить твоє обличчя. Усі ми хочемо побачити твоє обличчя.

Їжак з Ерленвальду повільно підняв заковану в залізо руку, рвонув зав'язки шолома, зняв його, схопившись за залізний ріг, і із дзенькотом кинув на підлогу. Хтось скрикнув, хтось вилаявся, хтось зі свистом втягнув повітря. На обличчі королеви з'явилася зла, дуже зла усмішка. Усмішка жорстокого торжества.

Поверх широкого напівкруглого металевого нагрудника на них дивилися два опуклі чорні ґудзики очей, розміщені по обидва боки вкритого рудуватою щетиною, витягнутого, тупого, прикрашеного тремтячими вібрисами рила з пащею, заповненою гострими білими зубами. Голова й шия істоти, що стояла посеред зали, стовбурчилися гребенем коротких, сірих голок, що ворушилися.

— Так я виглядаю,— проговорила істота,— про що ти прекрасно знала, Каланте. Роґнер, розповідаючи тобі про пригоду, що трапилася з ним в Ерленвальді, не міг змовчати про зовнішність того, кому був зобов'язаний життям. Ти прекрасно підготувалася до мого візиту, королево. Твоя пафосна й презирлива відмова виконати дане слово не схвалили твої ж васали. Коли провалилася спроба напустити на мене інших, що жадали роздобути руку Паветти, у тебе в запасі виявився ще вбивця-відьмак, що сидить по праву руку. І нарешті, звичайний, низький обман. Ти хотіла принизити мене, а принизила себе.

— Досить!— Каланте встала, взялася за боки.— Покінчимо із цим. Паветто! Ти бачиш, хто, а вірніше, що стоїть перед тобою й сподівається тебе здобути. По букві й духу Права Несподіванки й споконвічного звичаю вирішувати належить тобі. Відповідай. Досить одного твого слова. Скажи: «Так» — і ти станеш власністю, здобиччю цього чудовиська. Скажеш: «Ні» — і ти вже ніколи його не побачиш.

Пульсуюча в залі Сила стисла скроні Геральта залізним обручем, шуміла у вухах, піднімала волосся на шиї. Відьмак дивився на біліючі фаланги пальців Мишовура, стиснуті на краю стола. На тонкий струмок поту, що збігає по щоці королеви. На крихти хліба на столі, які, рухаючись, немов комашки, утворювали руни, що розбігалиться й знову збиралися в чіткий напис: «УВАГА!»