Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Так я й думав,— пробурчав він.— Йому приносять жертви.

— І вірно,— сказав поет, указуючи на недогарок.— І ставлять чортові свічку. Але годують його, як видно, зернятками, немов чижика якого. Ну й хлів! Усе липке від меду й дьогтю. Що…

Подальші слова барда заглушило голосне бекання. У коноплях щось застрибало й затупотіло, а потім із плутанини рослин вилізла найдивніша істота, яку Геральту доводилося бачити.

В істоти були вирячені очі, козячі роги й борода, і зросту в ній було ледь більше сажню. Губи, рухливі, розсічені й м'які, теж наводили на думку про козу, що жує. Нижню частину його тіла по самі роздвоєні копитця вкривало довге, густе, темно-руде волосся. Крім того, у нього був довгий хвіст, що закінчувався китичкою, яким воно енергійно розмахувало.

— Ук! Ук!— гукнуло чудовисько, переступаючи копитцями.— Ну чого треба? Геть! Геть! На роги візьму! Ук, ук!

— Тобі що, козел, колись по заду піддали?— не витримав Жовтець.

— Ук! Ук! Е-е-е!— мекнув козеріг. Важко було сказати, що це: підтвердження, заперечення або просте бекання мистецтва заради.

— Замовкни, Жовтцю,— пробурчав відьмак.— Ні слова більше.

— Е-е-е!— люто забулькала істота, при цьому верхня губа в неї широко розійшлася, показуючи жовті кінські зуби.— Ук! Ук! Ук! Е-е-е!

— Запросто!— кивнув Жовтець.— Шарманка й дзвінок — твої. Коли підеш додому, можеш прихопити.

— Перестань, побий тебе,— прошипів Геральт.— Ти все псуєш. Прибережи для себе дурні жартики…

— Жартики!!!— гаркнув козеріг і підстрибнув.— Жартики, бе-е-е, бе-е-е! Нові жартівники з'явилися, га? Кульки залізні принесли? Я вам покажу кульки залізні, сучі діти, ук, ук, ук! Пожартувати приспічило, бе-е-е? Нате свої жарти! Нате свої кульки! Нате!

Істота підстрибнула й різко змахнула рукою. Жовтець завив і сів на стежку, схопившись за чоло. Істота мекнула, замахнулася знову. Повз вухо Геральта щось просвистіло.

— Нате ваші кульки! Бе-е-е!

Залізна кулька діаметром з дюйм вдарила відьмака по плечу, інша ударила Жовтця по коліну. Поет брудно вилаявся й кинувся бігти. Геральт, не чекаючи більше, стрибнув слідом, а кульки свистіли у нього над головою.

— Ук! Ук! Бе-е-е!— підстрибуючи, кричав козеріг.— Я вам покажу кульки! Жартівники засрані!

У повітрі просвистіла чергова кулька. Жовтець вилаявся ще бридкіше й схопився за сідницю. Геральт стрибнув убік, у коноплі, але не ухилився від снаряду, який поцілив йому в лопатку. Належало визнати, чорт кидався досить влучно й, здавалося, володів невичерпним запасом кульок. Відьмак, кружляючи між рослин, знову почув торжествуюче бекання й відразу свист нової кульки, лайку й тупіт. Це Жовтець дряпав стежкою.

А потім настала тиша.

4

— Ну, знаєш, Геральте,— Жовтець приклав до чола охолоджену в цебрі підкову.— Такого я не очікував. Якесь рогате опудало з козячою бородою, такий кошлатий дурень, а погнав тебе, немов шмаркача якого. А я дістав по чолу. Глянь, яка ґуля!

— Ти вшосте показуєш. Від цього вона меншою не стає.

— Дякую за співчуття. А я ж бо думав, що поруч із тобою буду в безпеці!

— Я не просив лізти за мною в коноплі. А от тримати за зубами свого балакучого язика — просив. Не послухався — тепер терпи. Мовчи, якщо можеш, вони йдуть.

У кімнату ввійшли Кропивка й важкий Дхун. За ними дріботіла сива й скручена кренделем бабця в супроводі світловолосого й разюче худенького дівчати.

— Шановний Дхуне і шановний Кропивко,— без передмов почав відьмак.— Перш ніж йти, я запитував, чи намагалися ви самі що-небудь робити відносно вашого чорта-дідька. Ви сказали, що ні. У мене є підстави вважати, що було інакше. Чекаю пояснень.

Селяни перекинулися кількома словами, потім Дхун кашлянув у кулак й зробив крок уперед.

— Ви, прощення просимо, праві. Ми, це, збрехали, тому як совісно було. Хотіли самі дідька перехитрити, зробити так, шоб він, виходить, пішов від нас геть…

— Яким чином?

— У нас, у Долині,— повільно вимовив Дхун,— уже й раніше з'являлися страховиська. Летючі дракони, земні в'юни, вурдалаки, упирі, здоровенні павуки й різне змійство. А ми завше проти того гадства шукали поради в нашій книзі.

— Що за книга?

— Покажи книгу, бабко. Книгу, глаголю! Книгу! Їй-бо, лусну зара. Глуха як пень! Ліліє, скажи бабці, аби книгу показала!

Світловолоса дівчинка витяглася велику книгу зі скорчених пальців баби й подала відьмакові.

— У книжиці цій,— продовжував Дхун,— котра в роду нашому вже з незапам'ятних часів зберігається, описані способи проти усіляких чудовиськ, чаклунства й виродків, котрі на світі були, є чи будуть.

Геральт зважив на руці важкий, товстий томище, що обріс жирною кіркою. Дівчинка продовжувала стояти перед ним, перебираючи руками фартушок. Вона була старша, ніж йому здалося спочатку,— в оману ввела витончена фігурка, що так відрізняється від міцних тіл інших посадських дівчат, її одноліток.

Він поклав книгу на стіл і перевернув важку дерев'яну кришку палітурки.

— Глянь-но, Жовтцю.

— Старші Руни,— визначив бард, заглядаючи йому через плече й усе ще притискаючи підкову до чола.— Найдавніше письмо, яким користувалися до введення сучасного алфавіту. Воно походить від рун ельфів і гномових ідеограм. Незвичний синтаксис, але так раніше говорили. Цікаві гравюри й віньєтки. Нечасто зустрічається подібне, Геральте, а якщо й трапляється, то в храмових бібліотеках, а не по селах на краю світу. Звідки це у вас, шановні Дхуне і Кропивко? Чи не хочете ви сказати, що вмієте це читати? Бабко? Ти вмієш читати Старші Руни? Ти взагалі-то вмієш читати хоч які-небудь руни?

Попередня
-= 60 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар