Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Вона бажає яблучного соку,— повідомив він і, ледве піднявшись, сів на прикриту овчиною скриню, обпершись об піч.— Треба… віднести їй наверх, а то…

— Я маю задоволення розмовляти з купцем Бо Берраном, фактором і посланником?

— Тихіше,— болісно поморщився чоловік.— Не верещи. Слухай, там, у барилі… сік… яблучний. Налий у що-небудь… і допоможи мені піднятися сходами, добре?

Геральт знизав плечима, потім співчутливо похитав головою. Сам він, по можливості, уникав алкогольних пригод, але стан, у якому перебував купець, не був йому зовсім вже чужим. Він відшукав серед посудин глечик і олов'яний кубок, зачерпнув з барила соку. Почув храп і повернувся. Голий чоловік спав, звісивши голову на груди.

У відьмака з'явилася дурна думка облити його соком і розбудити, але він відразу роздумав. Взяв глечик і вийшов з кухні. Коридор закінчувався важкими, інкрустованими дверима. Він обережно увійшов, розкривши їх рівно настільки, щоб можна було прослизнути в кімнату. Було темно, довелося розширити зіниці. І відразу скривити ніс.

У повітрі висів важкий запах прокислого вина, свічок і переспілих плодів. І чогось на зразок суміші аромату бузку з аґрусом.

Він озирнувся. На столі посеред кімнати громадилися глечики, графини, кубки, келихи, срібні тарелі й вази, тарілки, качани й ножі з ручками зі слонової кістки. Пом'ята, зсунута скатертина була залита вином, поцяткована фіолетовими плямами, тверда від воску, що стікав зі свічників. Апельсинова шкірка блищала немов квіти серед кісточок слив і абрикосів, хвостиків від груш і обібраних від ягід виноградних грон. Один кубок був перевернутий і розбитий. Інший цілий, наполовину повний, і з нього стирчала індича кістка. Поруч із кубком стояла чорна туфелька на високому підборі. Туфелька була зроблена зі шкіри василіска. Дорожчого матеріалу для взуття на світі не існувало.

Друга туфелька валялася під столом на недбало кинутому чорному платті з білими оборками й шиттям на тему рослинних мотивів.

Геральт постояв хвилину, нерішуче, борючись із почуттям незручності, бажанням розвернутися й піти. Але це означало б, що цербер у сінях дістав своє марно. Відьмак не любив робити що-небудь марно. У кутку кімнати він помітив ґвинтові сходи, на сходинках яких лежали чотири зів'ялі троянди й серветка, забруднена вином і карміновою губною помадою. Запах бузку й аґрусу посилювався.

Сходи вели в спальню, підлогу якої покривала велика кудлата шкура. На шкурі валялася біла сорочка з мереживними манжетами й кілька білих троянд. І чорна панчоха.

Друга панчоха звисала з одного із чотирьох різьблених стовпчиків, що підтримували балдахін над ложем. Рельєфи на стовпчиках зображували фавнів і німф у різних позах. Деякі позиції були досить цікавими. Інші — ідіотськи смішними. Деякі повторювалися. В принципі.

Геральт голосно кашлянув, дивлячись на кучму чорних локонів, що вибивалися з-під адамашкової ковдри. Ковдра поворухнулася й застогнала. Геральт кашлянув голосніше.

— Бо?— невиразно спитала кучма чорних локонів.— Приніс сік?

— Приніс.

З-під чорних локонів з'явилося бліде трикутне обличчя, фіалкові очі й вузькі губи, що злегка кривилися.

— О-о-ох…— губи скривилися ще сильніше.— О-о-ох… Умру від спраги…

— Прошу.

Жінка сіла, вибравшись з-під ковдри. У неї були ладні плечі й гарна шия, на шиї — чорна оксамитка із зіркоподібною прикрасою, що іскрилася діамантами. Крім оксамитки, на жінці не було нічого.

— Дякую,— вона взяла кубок, жадібно випила, потім підняла руку й доторкнулася до скроні. Ковдра зсунулася ще більше. Геральт відвів очі. Тактовно, але без особливого бажання.

— Хто ти, власне, такий?— запитала чорноволоса жінка, мружачи очі й прикриваючись ковдрою.— Що тут робиш? Де в біса Берран?

— На яке питання слід відповідати в першу чергу?

Він одразу ж пошкодував про іронію. Жінка підняла руку, з пальців вистрелила золота стрічка. Геральт рефлекторно відреагував, склавши долоні Знаком Геліотропу, вихопив чари вже перед самим обличчям, але розряд виявився настільки сильним, що його відкинуло назад, на стіну. Він сповз на підлогу.

— Не треба!— крикнув він, бачачи, що жінка піднімає руку знову.— Пані Йєннефер! Я прийшов з миром, без злих намірів!

Від сходів почувся тупіт, у дверях виникли фігури слуг.

— Пані Йєннефер!

— Йдіть,— спокійно кинула чарівниця.— Ви більше не потрібні. Я плачу вам за те, щоб ви охороняли будинок. Але якщо цей тип все-таки зумів увійти, я займуся ним сама. Передайте це панові Беррану. А для мене підготуйте лазню.

Відьмак насилу встав. Йєннефер, прищулившись, мовчки дивилася на нього.

— Ти відбив моє заклинання,— сказала вона нарешті.— Ти не чарівник, це видно. Але відреагував неймовірно швидко. Кажи, хто ти, незнайомцю. І раджу, кажи швидко.

— Я Геральт з Ривії. Відьмак.

Йєннефер звісилась із ліжка, схопивши вирізаного на стовпчику фавна за непогано для цієї мети пристосовану анатомічну деталь. Не спускаючи очей з Геральта, підняла з підлоги халат з хутряним коміром. Щільно обгорнувшись, підвелася. Не поспішаючи, налила собі ще соку, випила залпом, відкашлялася, підійшла. Геральт непомітно масажував криж, який хвилину тому досить болісно зіткнувся зі стіною.

Попередня
-= 76 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар