Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Геральт з Ривії,— повторила чарівниця, дивлячись на нього з-під чорних вій.— Як ти сюди потрапив? І навіщо? Сподіваюся, нічого поганого Беррану не зробив?

— Не зробив. Пані Йєннефер, мені потрібна твоя допомога.

— Відьмак,— пробурчала вона, підходячи ближче й щільніше закутуючись у халат.— Мало того, що ти взагалі перший відьмак, якого я бачу в натурі, так до того ж ще й знаменитий Білий Вовк. Чула про тебе дещо.

— Уявляю собі.

— Не знаю, що ти собі уявляєш,— позіхнула вона й присунулася зовсім близько.— Ти дозволиш?— Вона торкнулася рукою його щоки, заглянула в очі. Він сціпив зуби.— Зіниці автоматично пристосовуються до освітлення або ти звужуєш їх за бажанням?

— Йєннефер,— спокійно сказав Геральт,— я їхав у Ринду цілий день, не зупиняючись. Я чекав усю ніч, поки відчинять ворота. Я дав по черепу воротареві, який не хотів мене впускати. Неввічливо й нахабно порушив твій сон і спокій. І все тому, що моєму другові потрібна допомога, яку в змозі надати тільки ти. Надай її, прошу, а потім, якщо хочеш, ми побалакаємо про мутації й аберації.

Вона відступила на крок, негарно скривила губи.

— Про якого роду допомогу мова йде?

— Про відновлення магічно уражених органів. Горла, гортані й голосових зв'язок. Ураження таке, немов його викликав пурпуровий туман. Або щось схоже.

— Схоже,— повторила вона.— Коротше кажучи, не пурпурний магічний туман уразив твого друга. То що це було? Ну, розповідай. Коли мене будять на світанку, у мене немає сил і бажання зондувати твій мозок.

— Гм… Краще буде, якщо я все почну спочатку…

— О ні,— перервала вона. — Якщо все так складно, то трохи почекай. У роті бридко, волосся скуйовджене, очі злипаються, та й інші ранкові турботи сильно обмежують мою здатність сприймати сказане. Спустися в лазню й почекай. Я зараз там буду, і ти мені все розповіш.

— Йєннефер, я не хотів би здатися нахабою, але час іде. Мій друг…

— Геральте,— перервала вона,— заради тебе я вилізла з постелі, хоч і не збиралася робити цього до обіду. Я готова відмовитися від сніданку. Знаєш чому? Тому що ти приніс мені яблучний сік. Ти поспішав, ти страждав через муки друга, ти ввірвався сюди силою, б'ючи людей по черепах і, незважаючи на це, приділив увагу спраглій жінці. Ти прихилив мене цим, і, можливо, я тобі допоможу. Але від води й мила не відмовлюся. Іди в лазню. Прошу.

— Добре.

— Геральте?

— Так?— він затримався на порозі.

— Скористайся оказією й викупайся теж. За запахом я можу визначити не тільки породу й вік, але й масть твого коня.

4

Вона увійшла в той момент, коли Геральт, сидячи голим на маленькій табуретці, ополіскувався із цебра. Він кашлянув і скромно відвернувся.

— Не соромся,— сказала вона, кидаючи оберемок одягу на вішалку.— Я не втрачаю свідомості побачивши голого чоловіка. Трісс Мерігольд, моя подружка, каже, що якщо ти бачила одного, виходить, бачила всіх.

Він підвівся, обернувшись рушником навколо стегон.

— Чарівний рубець,— посміхнулася Йєннефер, побачивши його груди.— Що це було? Потрапив під пилку на лісопилці?

Він не відповів. Чарівниця продовжувала його розглядати, кокетливо нахиливши голову.

— Перший відьмак, якого мені вдалося розглянути зблизька, до того ж зовсім роздягненого. Ого-го!— вона нахилилася, прислухалася.— Як дивно б'ється твоє серце! Дуже повільний ритм. Ти можеш регулювати виділення адреналіну? Ах, вибач, професійна цікавість. Схоже, тебе дратують розмови про властивості твого організму. І ти звик ці властивості називати словами, яких я дуже не люблю, і при цьому впадаєш у патетичний сарказм, якого я не люблю ще більше.

Він не відповідав.

— Ну досить. Моя ванна холоне,— Йєннефер зробила такий рух, немов хотіла скинути халат, але завагалася.— Я буду купатися, ти будеш розповідати. Заощадимо час. Але… Не хочу тебе бентежити, до того ж ми майже незнайомі. Тому, дотримуючись правил пристойності…

— Я відвернуся,— непевно запропонував він.

— Ні. Я повинна бачити очі співрозмовника. У мене є краща ідея.

Він почув, як вона вимовила заклинання, відчув, як затремтів медальйон, і побачив чорний халат, що м'яко падав на підлогу. А потім почув плескіт води.

— Тепер я не бачу твоїх очей, Йєннефер,— сказав він,— шкода.

Невидима чарівниця, фиркнувши, заплескалася в бадді.

— Розповідай.

Геральт припинив боротьбу зі штанами, сів на табурет. Застібаючи пряжки черевиків, викладав пригоду біля ріки, скорочуючи до мінімуму опис боротьби із сомом. Йєннефер не видавалася людиною, що цікавиться рибальством.

Коли він дійшов до того місця, де істота-хмара вибралася із глечика, велика губка, що намилювала невидимість, завмерла.

— Так, так,— почув він.— Цікаво. Джин, замкнений у пляшці.

— Який там джин,— заперечив він.— Якийсь різновид пурпурної імли. Якийсь новий, невідомий її вид…

— Новий і невідомий вид заслуговує того, щоб його якось назвати,— вимовила невидима Йєннефер.— Джин — назва нітрохи не гірша за інші. Продовжуй, будь ласка.

Мило в бадді пінилося, поки він розповідав, вода хлюпалася через край. В один з моментів щось привернуло його увагу, він придивився й помітив контури й форми, виявлені милом, що покривало невидимість. Контури й форми так захопили його, що він онімів.

Попередня
-= 77 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 11.


Останній коментар

Віталій 13:48:18

Сам ти херня!!!


Віталій 13:47:06

Хороша книга!!!!


максим 25.09.2018

клас всім рикоментую сайт прочитав за 3 дня


Додати коментар