Слава ЗСУ!

5

— Уже година, як вона туди увійшла.— Хіреадан перевернув клепсидру, що стояла на столі.— Починаю хвилюватися. Невже з горлом Жовтця все настільки погано? Як думаєш, чи не заглянути до них?

— Вона явно не бажає цього,— Геральт насилу допив кубок із трав'яним настоєм. Він цінував і любив осілих ельфів за розум, витримку й специфічне почуття гумору, але їх смаків, що стосувалися їжі й напоїв, не розумів і не розділяв.— Я б не став заважати, Хіреадане. Магія потребує часу. Нехай на це піде навіть доба, аби тільки Жовтець видужав.

— Ну що ж, ти правий.

Із сусіднього приміщення доносився стукіт молотків, Еррділь жив у занедбаній корчмі, яку купив, сподіваючись її відремонтувати й в'їхати разом із дружиною, тихою й неговіркою ельфійкою. Лицар Вратимир, який після спільно проведеної в кордеґардії ночі пристав до компанії, добровільно запропонував Еррділю допомогу в ремонтних роботах. Разом із подружжям він узявся оновлювати буазері зразу ж, щойно пройшло сум'яття, викликане несподіваною й ефектною появою відьмака й Йєннефер, що вискочили зі стіни в блискові порталу.

— Якщо чесно,— почав Хіреадан,— не думав, що в тебе так вдало піде. Йєннефер не з тих, хто бажає надавати допомогу. Турботи ближніх не надто вже її хвилюють і турбують сон. Коротше кажучи, не чув, щоб вона коли-небудь кому-небудь чим-небудь допомогла безкорисливо. Цікаво, заради чого вона взялася допомагати тобі й Жовтцю?

— Ти не перебільшуєш?— посміхнувся відьмак.— Вона не справила на мене такого вже кепського враження. Вищість, вірно, любить показувати, але в порівнянні з іншими чаклунами, з усією їхньою нахабною зграєю, вона прямо-таки ходяча чарівність і доброзичливість.

Хіреадан посміхнувся.

— Твої слова звучать так,— сказав він,— буцім ти вважаєш, ніби скорпіон краще павука, бо в нього такий чарівний хвостик. Будь уважний, Геральте. Ти не перший, хто так про неї думає, не знаючи, що зі своєї краси й доброзичливості вона зробила зброю. Зброю, якою користується досить спритно й безпринципно. Що, зрозуміло, аж ніяк не применшує того факту, що вона напрочуд гарна жінка. Думаю, не заперечуєш?

Геральт швидко глянув на ельфа. Йому вже вдруге здалося, що він помічає на обличчі Хіреадана слід рум'янцю. Це здивувало його не менше, ніж слова. Чистокровні ельфи звичайно не захоплюються жінками людей. Навіть дуже гарними. Йєннефер же, хоч на свій манер і приваблива, красунею вважатися не могла.

Смаки смаками, але в дійсності мало хто називав чаклунок «красунями». Зрештою, усі вони походили з тих соціальних верств, у яких Призначенням доньок було винятково заміжжя. Хто подумає засуджувати дочку на роки кропіткого навчання й катування соматичними змінами, якщо її можна просто вдало видати заміж? Кому захочеться мати в рідні чаклунку? Незважаючи на повагу, якою користувалися маги, батьки чарівниць не отримували ніякої вигоди, тому що на той час, коли дівчина завершувала навчання, її переставало що-небудь зв'язувати з родиною, у розрахунок йшло тільки братство таких самих, як і вона. Тому чарівницями ставали, як правило, доньки з нульовими шансами на заміжжя.

На противагу жрицям і друїдкам, які неохоче брали на виховання некрасивих або потворних дівчат, чарівники приймали будь-яку, яка виявляла схильність. Якщо ж дитина проходила крізь сито перших років навчання, у справу вступала магія — така, що випрямляла й вирівнювала ноги, що виправляла неправильно зрощені кістки, що латала заячі губи, що згладжувала рубці, шрами й сліди перенесеної віспи.

Молода чарівниця ставала «привабливою», тому що того вимагав престиж професії. Результатом були псевдокрасиві жінки зі злими й холодними очима погануль. Погануль, нездатних забути про свою некрасиву зовнішність, прикриту магічною маскою, причому не для того, щоб їх ощасливити, а винятково заради згаданого престижу.

Ні, Геральт не розумів Хіреадана. Його очі, очі відьмака, помічали занадто багато деталей.

— Ні, Хіреадане,— відповів він на запитання.— Не заперечую. І дякую за попередження. Але зараз справа винятково в Жовтці. Він постраждав при мені, у моїй присутності. Я не зумів його вберегти, не зміг допомогти. Якщо б я знав, що це його вилікує, я сів би на скорпіона голим задом.

— Саме цього ти й повинен побоюватися найбільше,— загадково посміхнувся ельф.— Тому що Йєннефер знає про це й любить використовувати своє знання. Не довіряй їй, Геральте. Вона небезпечна.