Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Той, над рікою, нічого не виконав,— рішуче сказав Геральт,— відразу схопив Жовтця за горло.

— Генії,— задер ніс Крепп,— істоти злобливі й підступні. Не люблять тих, хто заганяє їх у пляшки й велить пересувати гори. Вони роблять все, щоб не допустити проголошення бажань, і виконують їх таким чином, що його важко опанувати чи передбачити. Іноді виконують їх буквально, тому треба стежити за тим, що кажеш. Щоб генія приборкати, потрібна залізна воля, сталеві нерви, могутня Сила й чимале вміння. Зі сказаного тобою випливає, що твої вміння, відьмаче, були невеликі.

— Занадто малі, щоб цю заразу приборкати,— погодився Геральт.— Але все-таки я вигнав його, так так, що повітря вило. А це чого-небудь та вартує. Йєннефер, щоправда, висміяла мій екзорцизм…

— Який екзорцизм? А ну повтори.

Відьмак повторив слово в слово.

— Що?!— богослужитель сполотнів, потім почервонів і нарешті посинів.— Так як ти смієш! Бешкетник!

— Вибачте,— знітився Геральт.— Чесно кажучи, я не знаю… значення цих слів.

— То не повторюй, коли не знаєш! І де тільки ти міг їх почути!

— Ну досить,— махнув рукою бургомістр.— Марно гаємо час. Добре. Тепер ми знаємо, навіщо чарівниці знадобився ваш геній. Але ви казали, Креппе, що це кепсько. Що саме кепсько? То нехай вона його піймає й забирається до всіх чортів, мені яке діло? Я думаю…

Ніхто ніколи не дізнався, що в цей момент думав Невілл, якщо навіть це не було хвастощами. На стіні біля гобелена із пророком Лободою зненацька виник світний чотирикутник, щось блиснуло — і на середину кімнати вивалився… Жовтець.

— Він невинен!— крикнув поет чистісіньким дзвінким тенором, сидячи на підлозі й водячи навколо дурним поглядом.— Невинен! Відьмак невинен. Я бажаю, щоб у це повірили!

— Жовтцю,— ойкнув Геральт, утримуючи Креппа, що явно збирався викрикувати екзорцизми, а може, і закляття.— Ти звідки звалився… Жовтцю?

— Геральте!— бард підхопився з підлоги.

— Жовтцю!

— Це ще хто такий?— буркнув Невілл.— Чорт забирай, якщо ви не припините чаклувати, я за себе не відповідаю. Я сказав, у Ринді чаклувати не можна! Спочатку треба подати письмове прохання, потім оплатити мито і гербовий збір… Агов! А це, випадково, не співак, заручник відьми?

— Жовтцю,— повторив Геральт, тримаючи поета за руки.— Як ти сюди потрапив?

— Не знаю,— зізнався бард із глупим і стурбованим виразом на обличчі.— Чесно кажучи, я не зовсім розумію, що зі мною коїться. Пам'ятаю небагато, але хай мені грець, якщо знаю, що з того було явою, а що жахіттям. Однак пригадую нічогеньку чорнявку з палаючими очима…

— Знайшли час базікати про чорнявок,— перервав Невілл.— До справи, шановні, до справи. Ти кричав, що відьмак невинний. Як це розуміти? Що, Лавроносик сам власноруч надавав собі по задниці? Тому що коли відьмак невинний, то інакше бути не могло. Хіба що колективна галюцинація.

— Мені нічого не відомо ні про задниці, ні про галюцинації,— гордо проговорив Жовтець,— ні про лаврові носики. Повторюю, останнє, що я пам'ятаю — елегантна жінка, зі смаком одягнена в чорне й біле. Вищезгадана дама грубо кинула мене у світну діру, явно магічного порталу. А до того дала чітку і ясну вказівку: після прибуття на місце я повинен був негайно повідомити, цитую: «Бажаю, щоб мені повірили, що відьмак не винен у тому, що відбулося. Таке, а не інше моє бажання». Кінець цитати. Буквально так. Так, я запитав, у чім річ й навіщо все це. Чорнявка не дала мені говорити. Вилаяла невишукано, схопила за комір і кинула в портал. Це все. А тепер…

Жовтець випрямився, обтрусив куртку, поправив комір і дивовижне, хоча й брудне жабо.

— …призвольте мені сказати, як називається й де знаходиться кращий у цьому місті шинок.

— У моєму місті немає поганих шинків,— повільно вимовив Невілл.— Але перш ніж переконатися в цьому, ти познайомишся із кращою в моєму місті ямою. Ти й твої дружки. Ви ще не на волі, негідники, нагадую! Гляньте-но! Один плете небилиці, інший вискакує зі стіни й кричить про невинність, бажає, врешті, щоб йому повірили. Він має сміливість бажати …

— О боги!— богослужитель раптом ляснув себе по лисині.— Зрозумів! Бажання! Останнє бажання!

— Що з тобою, Креппе?— насупився бургомістр.— Захворів?

— Останнє бажання!— повторив богослужитель.— Вона змусила барда висловити останнє, третє бажання. Генієм не можна було заволодіти, доки він не виконав цього бажання. А Йєннефер поставила магічну пастку і, ймовірно, піймала генія, перш ніж той встиг утекти у свій вимір! Пане Невілл, необхідно обов'язково…

За вікном гримнуло. Та так, що затремтіли стіни.

— Холера,— пробурчав бургомістр, підходячи до вікна.— Близько гримнуло. Тільки б не в який-небудь будинок, мені ще пожежі не вистачає… Боги! Гляньте! Ви тільки гляньте на це! Креппе!!! Що це?

Всі кинулися до вікна.

— Матінко!— викликнув Жовтець, хапаючись за горло.— Це він! Той сучий син, котрий мене душив!

— Д'їні!— крикнув Крепп.— Геній Повітря!

— Над корчмою Еррділя!— закричав Хіреадан.— Над дахом!

— Впіймала його!— богослужитель висунувся так сильно, що ледь не вивалився.— Бачите магічне світло? Чарівниця піймала генія в пастку!

Попередня
-= 85 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар