Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

Вартовий сплюнув, вишкірив зуби, знову помасував п'ятірню.

— Ну як? Ніяких бажань?

— Є одне…— простогнав відьмак, ледве піднімаючи голову.— Щоб ти луснув, покидьку.

Лисий заскреготав зубами, відступив і замахнувся, тепер уже, як і хотів Геральт, приміряючись до голови. Але удар не відбувся. Вартовий раптом забулькав, немов індик, почервонів, схопився обома руками за живіт, завив, заричав від болю…

І луснув.

7

— Ну й що мені з вами робити?

Потемніле небо прорізала сліпуче яскрава стріла блискавки, після короткої паузи пролунав сильний, протяжливий грім. Злива набирала силу, над Риндою пропливала дощова хмара.

Геральт і Хіреадан, що сиділи на лаві під великим гобеленом, що зображав пророка Лободу, що пасе овець, мовчали, скромно потупившись. Бургомістр Невілл походжав по кімнаті, фиркаючи й гнівно соплячи.

— Ви, чортові чарівники!— раптом вибухнув він, зупинившись.— Не злюбили моє місто, чи як? Немає інших міст на світі, чи що?

Ельф і відьмак мовчали.

— Щоб таке… — захлинувся бургомістр.— Щоб ключника… Як помідор! На м’язгу! У червону кашку! Це нелюдяно!

— Нелюдяно й безбожно,— підтакнув богослужитель Крепп, що був присутній у канцелярському покої ратуші.— Так нелюдяно, що будь-який дурень здогадається, хто за цим стоїть. Так, бургомістре. Хіреадана ми знаємо обидва, а цьому, що видає себе за відьмака, бракувало б Сили, аби так розправитись із ключником. Це все робота Йєннефер, тієї проклятої богами відьми!

За вікном, ніби підтверджуючи слова Креппа, гримнуло.

— Вона й ніхто інший,— продовжував богослужитель.— Безсумнівно. Хто ж, якщо не Йєннефер, здумав би відігратися на пану раднику Лавроносику?

— Га-га-га!— розреготався бургомістр.— На це я найменше злюся. Лавроносик підкопувався під мене, на моє місце мітив. Тепер його вже люди слухати не стануть. Як згадають, як він по заду дістав…

— Бракувало ще, щоб ви почали аплодувати цьому злочину, пане Невілл,— поморщився Крепп.— Нагадую, якщо б я на відьмака не наслав заклинання екзорцизму, він підняв би руку на мене й на честь храму…

— Але ж ти теж кепсько відзивався про неї у своїх проповідях, Креппе. Навіть Берран скаржився. Але що правда, то правда. Чуєте, поганці?— бургомістр знову повернувся до Геральта й Хіреадана.— Немає вам прощення! Не подумаю потурати таким фокусам! Ну, давайте кажіть, що у вас є на своє виправдання, бо як ні, то я, клянусь всіма реліквіями, улаштую вам таке, що ви до смерті не забудете. А ну викладайте все негайно, як на сповіді!

Хіреадан важко зітхнув і глянув на відьмака багатозначно й з запитанням. Геральт теж зітхнув, відкашлявся.

І розповів усе. Ну, майже все.

— Значить, он які пироги,— вимовив богослужитель, трохи помовчавши.— Гарненька історія. Геній, звільнений із ув’язнення. І чарівниця, яка накинула на цього генія оком. Недурна комбінація. Це може кепсько скінчитися, дуже кепсько.

— Що таке геній?— запитав Невілл.— І що потрібно цій Йєннефер?

— Чарівники,— пояснив Крепп,— черпають свою міць із сил Природи, точніше, з так званих Чотирьох Основ, тобто елементів, популярно іменованих стихіями Повітря, Води, Вогню й Землі. У кожної із цих стихій є свій Вимір, на чаклунському жаргоні Площиною іменований. Існують, значить, Площина Води, Площина Вогню і так далі. Виміри ці нам недоступні й заселені істотами, яких називають геніями…

— Називають в легендах,— перервав відьмак.— Тому що, наскільки мені відомо…

— Не переривай,— обрізав його Крепп.— Те, що тобі відомо мало, було ясно вже із самого початку твоєї розповіді, відьмаче. Так що помовч і послухай тих, хто розумніший за тебе. Отже, генії. Їх чотири роди, як і чотири Площини. Існують д'їні, істоти повітря, мариди, пов'язані зі стихією Води, іфрити, котрі є геніями Вогню, і д'ао — генії Землі…

— Ну ти й розійшовся, Креппе,— вставив Невілл.— Тут тобі не недільна школа, не вчи нас. Скажи коротко: чого Йєннефер хоче від того генія?

— Такий геній, бургомістре, є живим збірником магічної енергії. Чарівник, що має можливість за бажанням призивати генія, може цю енергію спрямовувати у вигляді заклинань. Йому не треба важко витягати Силу із Природи, за нього це робить геній. Тоді могутність такого чарівника стає величезною, майже безмежною.

— Щось я не чув про всесильних магів,— поморщився Невілл.— Зовсім навіть навпаки, сила більшості з них явно перебільшена. Цього не можуть, те не до снаги.

— Чарівник Стаммельфорд,— перервав богослужитель, знову впадаючи в менторський тон і ставши в позу лектора,— колись пересунув гору, яка затуляла йому вид з вежі. Нікому ні до, ні після не вдавалося зробити подібне. Тому що Стаммельфорд, як кажуть, користувався послугами д'ао — генія Землі. Збереглися записи про подібні дії інших магів. Гігантські хвилі й катастрофічні проливні дощі, безсумнівно, справа рук маридів. Вогненні стовпи, пожежі й вибухи — робота вогненних іфритів…

— Смерчі, урагани, польоти над землею,— пробурчав Геральт.— Джоффрей Монк.

— Вірно. Однак, бачу, дещо ти все-таки знаєш,— Крепп подивився на нього прихильніше.— Кажуть, старий Монк знайшов спосіб змусити служити собі й д'їні — генія Повітря. Ходили слухи, що не одного. Він, нібито, тримав їх у суліях і використовував у разі потреби, по три бажання від кожного генія. Тому що генії, дорогі мої, виконують тільки три бажання, а потім вільні й тікають у свої виміри.

Попередня
-= 84 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар