Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Уже подумав.— Геральт став перед порталом, що слабко світився.— Пане Крепп?

— Слухаю?

— Той екзорцизм, який вас так обурив… Що вони значать, ті слова?

— Дійсно, підходяща пора для жартів і забав…

— Прошу вас, пане Крепп.

— Що робити,— сказав богослужитель, прикриваючись важким дубовим столом бургомістра.— Ваше останнє бажання. Відмовити не можу. Це значить… Гм… Гм… «Іди звідси і… відтрахай себе сам».

Геральт вступив у ніщо, і холод приглушив сміх, що тряс його.

8

Портал, ревучи й бушуючи, як ураган, стрімко викинув його, виплюнув із силою, що розривала легені. Відьмак безсило звалився на підлогу, насилу хапаючи повітря розкритим ротом.

Підлога тремтіла. Спочатку він подумав, що трясся він сам після подорожі крізь роздираюче пекло порталу, але швидко зрозумів помилку. Вібрував, трясся й тріщав весь будинок.

Він озирнувся. Це була не та кімнатка, у якій він останній раз бачив Йєннефер і Жовтця, а велика загальна зала ремонтованої Еррділем корчми.

Побачив її. Вона стояла на колінах між стільцями, схилившись над магічною кулею. Куля випромінювала сильне молочне сяйво, просвічуючи червоним крізь пальці чаклунки. Світло, що відкидалося кулею, створювало образ. Миготливий, хисткий, але виразний. Геральт бачив кімнатку із зіркою і розжареною зараз добіла пентаграмою, накресленою на підлозі. Бачив різнобарвні вогняні струмені, що вилітали із пентаграми, потріскували, зникали угорі над дахом, звідки доносилося люте ревіння пійманого джина.

Йєннефер побачила його, підхопилася й підняла руку.

— Ні!— крикнув він.— Не треба! Я хочу допомогти тобі!

— Допомогти?— зло фиркнула вона.— Ти?

— Так.

— Незважаючи на те, що я тобі зробила?

— Незважаючи.

— Дивно, але, в принципі, неважливо. Мені не потрібна твоя допомога. Забирайся негайно.

— Ні!

— Забирайся!— вигукнула чарівниця, зловісно скривившись.— Тут стає небезпечно! Я не можу його взяти, не розумію, але мерзотник не слабшає. Я піймала його після того, як він виконав третє бажання трубадура. Йому вже належить сидіти у мене в кулі. А він взагалі не слабшає. Схоже, стає ще сильнішим! Але однаково, я його… подужаю, зламаю…

— Не подужаєш, Йєннефер. Він уб'є тебе.

— Мене не так легко вбити…

Вона змовкла. Стеля корчми раптом засвітилася і заблищала. Картина, яку проектувала куля, розпливлася. На зробленій з колод стелі вималювався великий вогняний чотирикутник. Чарівниця лайнулася, підняла руку, з її пальців посипалися іскри.

— Біжи, Геральте!

— Що відбувається, Йєннефер?

— Він намацав мене… — простогнала вона, червоніючи від зусилля.— Хоче до мене дістатися. Створює власний портал, щоб пробитися сюди. Розірвати нитки він не може, але крізь портал пройде. Я не можу… Не можу його стримати!

— Йєннефер!

— Не відволікай! Мені треба зосередитися… Геральте, біжи. Я розкрию свій портал. Для тебе. Будь уважний, це випадковий портал, на інший у мене немає ні сил, ні часу… Не знаю, де ти опустишся… але ти будеш у безпеці… Приготуйся…

Великий портал на стелі раптом сліпуче розгорівся, розширився і деформувався, з порожнечі виникла знайома відьмакові безформна паща, що ляскала обвислими губами, і вила так, що занило у вухах. Йєннефер підхопилася, замахала руками й викрикнула заклинання. З її руки вирвалвся клубок світла, що охопив джина немов тенета.

Джин заричав і видав із себе довгі лабети, які, немов нападаючі кобри, потягнулися до горла чарівниці. Йєннефер не відступила.

Геральт кинувся до неї, відштовхнув і заслонив собою. Джин, обплутаний магічним світлом, вискочив з порталу, як пробка із пляшки, кинувся на них, роззявляючи пащу. Відьмак стиснув зуби й ударив його Знаком, без видимого результату. Але геній не напав. Він завис під самою стелею, роздувся до гігантських розмірів, витріщив на Геральта білі очиська й заричав. У цьому рику був ніби наказ, розпорядження. Геральт не зрозумів яке.

— Сюди!— крикнула Йєннефер, вказуючи на портал, який вона начаклувала на стіні біля сходів. У порівнянні з порталом генія її портал виглядав бідно, непоказно й навіть примітивно.— Сюди, Геральте! Біжи!

— Тільки з тобою!

Йєннефер, водячи в повітрі руками, викрикнула заклинання, різнобарвні нитки із тріском розсипали іскри. Джин закружляв, як ґедзь, напружив пута, розтяг їх. Повільно, але вірно він наближався до чарівниці. Йєннефер не відступала.

Відьмак підскочив, спритно підставив їй ногу, схопив за талію однією рукою, іншою вчепився у волосся на потилиці. Йєннефер брудно вилаялася й ударила його ліктем по горлу. Він не відпустив. Різкий запах озону, породженого заклинанням, не заглушив аромату бузку й аґрусу. Геральт підсік чарівниці ногу й стрибнув, несучи її прямо в опалесцентне й миготливе ніщо меншого порталу.

Порталу, що вів в невідоме.

Вони вилетіли, злившись в обіймах, упали на мармурову підлогу, ковзнули по ній, перевернувши величезний канделябр, а потім стіл, з якого з гуркотом і дзенькотом посипалися кришталеві кубки, вази із фруктами й величезна миска, заповнена товченим льодом, водоростями й устрицями. Хтось скрикнув, хтось запищав.

Попередня
-= 87 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар