Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

Вони лежали в самому центрі яскраво освітленої бальної зали. Багато виряджені чоловіки, і виблискуючі коштовностями дами, перервавши танець, ошелешено дивилися на них. Музиканти в галереї обірвали мелодію какофонією, що розривала вуха.

— Ти кретин!— крикнула Йєннефер, намагаючись видряпати йому очі.— Ідіот! Ти мені все споганив! Я його вже майже піймала!

— Лайно ти піймала!— крикнув у відповідь він, не на жарт розлючений.— Я врятував тебе, дурна відьмо!

Вона пирхнула, як розлючена кішка, її руки сипанули іскрами. Геральт, відвернувшись, вчепився їй у кисті рук, і вони взялися качатися серед устриць, зацукрованих фруктів і товченого льоду.

— У вас є запрошення?— запитав огрядний чоловік із золотим ланцюгом камергера на грудях, дивлячись на них зверху із гордовитим виразом.

— Відчепись, дурню!— знову звизгнула Йєннефер, усе ще намагаючись видряпати Геральту очі.

— Це неподобство!— докірливо проговорив камергер.— Повірте, ви трохи переграєте зі своєю телепортацією. Я буду змушений подати скаргу в Раду Чарівників. Попрошу…

Ніхто ніколи не дізнався, що попросить камергер. Йєннефер вирвалася, розкритою рукою тріснула відьмакові по вусі, щосили штовхнула в щиколотку й стрибнула в згасаючий на стіні портал. Геральт кинувся слідом, уже випробуваним на практиці рухом схопивши її за волосся й талію. Йєннефер, що теж набралася досвіду, ударила його по ліктю. Від різкого руху в неї під пахвою луснуло плаття, відкривши гарні дівочі груди. З розірваного декольте вислизнула устриця.

Вони влетіли в небуття порталу. Геральт ще почув слова камергера:

— Музика! Продовжуйте грати! Все в порядку. Прошу не звертати уваги на прикрий інцидент.

Відьмак був певен, що з кожним черговим польотом через портал збільшується ймовірність нещастя, і він не помилився. Вони потрапили куди хотіли, у корчму Еррділя, але матеріалізувалися під самою стелею. Ламаючи поручні сходів, з оглушливим гуркотом звалилися на стіл. Стіл не міг цього витримати і не витримав.

У момент падіння Йєннефер опинилася внизу. Геральт був впевнений, що вона знепритомніла. Він помилився.

Вона вдарила його кулаком в око й кинула прямо в обличчя цілий оберемок образ, яких не посоромився б краснолюдський гробар, а краснолюдські гробарі були незрівнянними плюгавцями. Лайка супроводжувалася лютими й безладними ударами, що завдавалися наосліп, куди попало. Геральт схопив її за руки і, намагаючись уникнути удару в чоло, втиснув обличчя чарівниці в декольте, що пахло бузком, аґрусом і устрицями.

— Пусти,— крикнула вона, звиваючись, немов вугор.— Ідіот, дурень, ґвалтівник! Пусти, кажу! Прив'язь зараз лусне, її треба підсилити, інакше джин втече.

Геральт не відповів, хоча дуже хотілося. Він стиснув її сильніше, намагаючись притиснути до підлоги. Йєннефер бридко вилаялася, рвонулася із усієї сили й ударила його коліном у пах. Перш ніж він зумів вдихнути, вона вирвалася, крикнула заклинання. Він відчув, як оскаженіла сила піднімає його з підлоги й кидає через усю залу, а потім з приголомшливою силою гепнувся об різьблену дводверну шафу й розбив її в друзки.

9

— Що там коїться?— Жовтець, вчепившись у підвіконня, намагався пробити поглядом завісу зливи.— Скажіть, холера, що там відбувається?

— Б'ються,— крикнув один з цікавих перехожих, відскакуючи від вікна корчми немов ошпарений. Його дружки-обшарпанці теж кинулися бігти, шльопаючи по болоту босими ногами.— Чаклун і відьма б'ються!

— Б'ються?— здивувався Невілл.— Вони там б'ються, а цей чортів демон тим часом перетворює моє місто в руїни! Дивіться, він повалив ще одну трубу! І розкидав черепицю. Агов, люди! Бігцем туди! О боги, щастя, що дощ, точно була б пожежа!

— Це вже недовго триватиме,— тужно вимовив богослужитель Крепп.— Магічне світло слабшає, прив'язь зараз порветься. Пане Невілл! Накажіть людям відступати! Там зараз розкриється пекло! Від будинку залишаться руїни! Пане Еррділь, над чим ви смієтеся? Це ж ваш будинок. Що вас так розвеселило?

— Я руїну застрахував на купу грошей!

— З урахуванням магічних і надприродних випадків?

— Звичайно.

— Розумно, пане ельф. Дуже розумно. Вітаю. Агов, люди, ховайтеся. Кому життя миле, не підходьте близько!

З еррділевого господарства донісся оглушливий гул, блиснула блискавка. Юрба позадкувала, ховаючись за стовпами.

— Навіщо Геральт туди поліз?— охнув Жовтець.— Якого чорта? Навіщо взявся рятувати чаклунку? Чорт забирай, навіщо? Хіреадане, ти розумієш?

Ельф смутно посміхнувся.

— Розумію, Жовтцю, розумію.

10

Геральт відскочив від чергової помаранчево-вогняної стріли, що вилетіла з пальців чарівниці. Вона явно стомилася, стріли були слабкі й повільні, він ухилявся від них без особливих зусиль.

— Йєннефер!— крикнув він.— Заспокойся! Та зрозумій же ти нарешті, що я хочу тобі сказати! Ти не зможеш…

Він не докінчив. З рук чарівниці вирвалися тоненькі червоні блискавочки, уп’ялися в нього в декількох місцях і буквально обмотали. Одяг засичав і задимівся.

Попередня
-= 88 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 11.


Останній коментар

Віталій 13:48:18

Сам ти херня!!!


Віталій 13:47:06

Хороша книга!!!!


максим 25.09.2018

клас всім рикоментую сайт прочитав за 3 дня


Додати коментар