Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Не зможу?— процідила вона, ставши над ним.— Зараз побачиш, на що я здатна. Досить, якщо ти просто полежиш і не будеш мені заважати.

— Зніми це з мене!— заричав він, намагаючись вирватися з вогняної павутини.— Я горю, чорт забирай!

— Не ворушися,— порадила вона, важко дихаючи.— Це палить тільки коли рухаєшся… Я не можу приділити тобі більше часу, відьмаче. Побешкетували — і досить, хорошого потрошку. Я повинна зайнятися джином, він готовий втекти…

— Втекти?— крикнув Геральт.— Це ти повинна тікати! Джин… Йєннефер, послухай мене. Я повинен тобі де в чому зізнатися… Повинен сказати тобі правду. Ти здивуєшся.

11

Джин рвонувся на прив'язі, облетів коло, натягнув утримуючі його нитки й змів башточку з будинку Бо Беррана.

— Ну й ричить!— поморщився Жовтець, мимоволі хапаючись за горло.— Як ричить! Жах! Схоже, він скажено розлютований!

— Тому що розлютований,— вимовив богослужитель.

Хіреадан швидко глянув на нього.

— Що?

— Він розлютований,— повторив Крепп.— І не дивно. Я б теж сказився, якби мені довелось в точності виконувати перше бажання, яке випадково висловив відьмак…

— Що?— крикнув Жовтець.— Геральт? Бажання?

— Адже в нього в руці була печатка, яка утримувала джина в пляшці. Геній виконує його бажання. Тому чарівниця й не може здолати джина. Але відьмак не повинен їй цього казати, навіть якщо він уже здогадався. Не повинен їй цього казати.

— Дідько,— буркнув Хіреадан.— Я починаю розуміти. Ключник у підвалі… Луснув…

— Це було друге бажання відьмака. У нього залишилося ще одне. Останнє. Але, боги, він не повинен видавати цього Йєннефер!

12

Вона стояла нерухомо, нахилившись до нього й не звертаючи ніякої уваги на джина, що метався на прив'язі над дахом корчми. Будинок трясся, зі стелі сипалося вапно, меблі повзали по підлозі, безладно трусилися.

— Он воно що,— прошипіла вона.— Дякую. Тобі вдалося мене обдурити. Не Жовтець, а ти! От чому джин так бореться! Але я ще не програла, Геральте. Ти недооцінюєш моєї сили. Поки що в мене в руках і джин, і ти. У тебе є ще одне, останнє бажання? То вислови його. Звільни джина, і тоді я зажену його в пляшку.

— Тобі не вистачить сил, Йєннефер.

— Ти недооцінюєш мої сили. Бажання, Геральте, бажання!

— Ні, Йєннефер. Не можу… Джин, може, і виконає його, але тобі не вибачить. Звільнившись, він уб'є тебе, відіграється на тобі. Ти ослаблена, ледве тримаєшся на ногах. Ти загинеш, Йєннефер.

— Це мій ризик!— люто крикнула вона.— Яке тобі діло до того, що станеться зі мною? Подумай краще про те, що джин може дати тобі! У тебе в запасі ще одне бажання! Ти можеш побажати що завгодно! Скористайся можливістю! Використай її, відьмаче! Ти можеш мати все! Все!

13

— Вони обоє загинуть?— завив Жовтець.— Як це? Пане Скрепп або як вас там… Чому? Адже відьмак… Чому, я просто слів не знаходжу, він не тікає? Чому? Що його там тримає? Це ж нерозумно…

— Нерозумно й безглуздо,— гірко проговорив Хіреадан.— Зовсім.

— Самогубство і звичайний ідіотизм!

— Це його професія,— вставив Невілл.— Відьмак рятує моє місто. Призиваю богів у свідки: якщо він переможе чарівницю й прожене демона, я щедро його винагороджу…

Жовтець зірвав з голови шапочку, прикрашену пером чаплі, плюнув на неї, кинув у болото і розтоптав, повторюючи при цьому різні слова на різних мовах.

— Але ж він…— раптом простогнав бард.— У нього ж у запасі є ще одне бажання. Він міг би врятувати і її, і себе! Пане Крепп!

— Все не так просто,— задумався богослужитель.— Але якби він якось зв'язав свою долю з долею… Ні, не думаю, щоб він здогадався. І краще, мабуть, щоб не здогадався.

14

— Бажання, Геральте! Скоріше! Чого ти бажаєш? Безсмертя? Багатства? Слави? Влади? Могутності? Почестей? Скоріше, ми не маємо часу!

Він мовчав.

— Ти хочеш стати людиною,— раптом сказала вона, бридко посміхаючись.— Я вгадала, вірно? От чого ти хочеш, от про що мрієш! Про звільнення, про свободу бути тим, ким хочеш, а не тим, ким бути змушений. Джин виконає це бажання, Геральте. Вислови його.

Він мовчав.

Вона стояла над ним у миготливому світлі чарівної кулі, у магічному світлі, у розблисках утримуючих джина променів, з волоссям, що розвівалося й палаючими фіолетовим вогнем очима, випрямлена, струнка, чорна, страшна…

І прекрасна.

Вона різко нахилилася, глянула йому в очі. Він відчув аромат бузку й аґрусу.

— Мовчиш? То чого ти бажаєш, відьмаче! От яке твоє найпотаємніше бажання! Ти не знаєш або не можеш зважитися? Пошукай у собі, пошукай глибоко й ретельно, тому що, клянуся Силою, іншої нагоди у тебе не буде!

А він раптом дізнався правду. Він знав. Знав, ким вона була колись. Про що пам'ятала, про що не могла забути, з чим жила. Ким була в дійсності, перш ніж стала чарівницею.

Бо на нього дивилися холодні, пронизуючі, злі й мудрі очі горбунки.

Попередня
-= 89 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар