Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Не забуду. Дякую, Іоле.

Дівчина опустила голову, подала йому скриньку. Їй так сильно хотілося щось сказати. Але вона не знала, що саме, які слова вимовити. І не знала, що сказала б, якщо б могла. Не знала. І хотіла.

Їхні руки зіткнулися.

Кров. Кров. Кров. Кості немов білі поламані прутики. Сухожилля немов білясті мотузки, що вириваються з-під шкіри, яку роздирають величезні гострі зуби й пазуристі лабети. Жахливий звук тіла, що розривається, і крик — безсоромний і жахливий у своїй безсоромності. У безсоромності кінця. Смерті. Кров і крик. Крик. Кров. Крик…

— Іоле!!!

Неннеке з неймовірною при її комплекції швидкістю припала до лежачої на землі, напруженої дівчини, що тряслася в конвульсіях, притримуючи її за плечі й волосся. Одна з послушниць зупинилася немов громом уражена, інша, більш швидка, опустилася на коліна біля ніг Іолі. Іоля вигнулася дугою, розкривши рот у беззвучному крику.

— Іоле!— кричала Неннеке.— Іоле! Говори! Говори, дитинко! Говори!

Дівчина напружилася ще сильніше, закусила губу, тонка цівка потекла по її щоці. Неннеке, почервонівши від зусилля, крикнула щось, чого відьмак не зрозумів, але його медальйон смикнув шию так, що він мимоволі нахилився, зігнутий, придавлений невидимим вантажем.

Іоля застигла.

Жовтець, блідий як полотно, голосно зітхнув. Неннеке піднялася з колін. Важко. Повільно.

— Заберіть її,— кинула вона послушницям. Їх було вже більше, вони збіглися, серйозні, здивовані й мовчазні.

— Заберіть її,— повторила жриця.— Обережно. І не залишайте одну. Я зараз прийду.

Вона повернулася до Геральта. Відьмак стояв нерухомо, смикаючи віжки зіпрілою рукою.

— Геральте… Іоля…

— Мовчи, Неннеке.

— Я теж це бачила… Якусь мить. Геральте, не їдь.

— Я повинен.

— Ти бачив… бачив це?

— Так. Не вперше.

— І що?

— Нема сенсу озиратися назад.

— Не їдь, прошу тебе.

— Я повинен. Займися Іолею. До побачення, Неннеке.

Жриця повільно похитала головою, хлюпнула носом і витерла рукою сльозу різким, уривчастим рухом.

— Прощавай,— шепнула вона, дивлячись йому в очі.

Попередня
-= 94 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 11.


Останній коментар

Віталій 13:48:18

Сам ти херня!!!


Віталій 13:47:06

Хороша книга!!!!


максим 25.09.2018

клас всім рикоментую сайт прочитав за 3 дня


Додати коментар