Слава ЗСУ!

Відносна вічність

Пролог

- Я розповім про себе… Я живу майже вічність. Але не у прямому змісті цього поняття. Річ у тому, що я зараз сплю. Сплю цілу вічність. Насправді, великий проміжок вічності, такий собі добрий шматок. За допомогою охолодженого сольового розчину температура мого тіла була швидко понижена до кількох градусів вище точки замерзання. Завдяки цьому клітинна активність завмерла, я практично впала в анабіоз. Навіщо мені це? Зараз відповім. Для того, щоб переміститися на велику відстань у пошуках нової планети. Якщо конкретно, то планету знайшли. І навіть не одну. А кілька тисяч потенційно придатних для нас планет. Вони розмістилися насамперед у сонячних системах, які знаходяться між рукавами галактики. Подалі від Чорної діри, молодих зірок, наднових зірок, які вибухають, подалі від гамма-випромінювання. Тому що саме біля Чорної діри сконцентрувалося багато молодих та наднових зірок (а також у самих рукавах галактики безліч молодих і наднових, тому небезпечних зірок), там дуже агресивна радіація, кружляє багато пилу, який іноді загорається через велике тертя, яке завдає нескінченна гравітація Чорної діри. А ще Чорна діра горить, коли вона з’їдає-поглинає більше, аніж може втримати своєю гравітацією. Тоді Чорна діра випускає два протилежних променя аж до кордонів сусідньої галактиці, створюючи її нові зірки, допомагаючи оформитися своїй сусідці у величезний диск. Може і не в диск. А в охайну кулю. Байдуже. А ось моя галактика у формі диска. Гарного. Величезного. Вона створювалась за допомогою інших галактик, менших, які наближувалися і переставали самостійно існувати. Моя галактика їх поглинала, збільшуючи свої кордони. Але це не буде завжди так. До нас наближається така ж величезна галактика, рівна по розмірам і величі. Тоді ніхто не виграє, не буде переможців. Дві галактики перестануть існувати. На їх місці народиться нова галактика, у центрі якої буде нова Чорна діра, утворена об’єднанням двох Чорних дір, одна з яких тримає порядок у моїй галактиці. Але це буде потім. Зараз, що відбувається, так це те, що моя цивілізація потребує нових планет, багато нових планет, щоб розмістити усіх своїх представників. Бо нас стало дуже багато. Після того, як винайшли спосіб бути безсмертними, вимикаючи гени, які відповідають за старіння та смерть, більше ніхто не старів. І більше ніхто не вмирав своєю смертю. Звісно, це не протрималось довго, уряд видав закон, який забороняв проводити процедуру безсмертя. Але вже стільки людей встигло це зробити. А про самий метод дізналося багато вчених, деякі з них продовжили проводити процедуру безсмертя, незважаючи на заборону, отримуючи великі кошти, міняючи своє ім’я та продовжуючи жити на супутниках нашої сонячної системи, які погано контролюються самим урядом. Тому уряд вирішив колонізувати нові планети, які так само розташовані між рукавами галактики, як і наша сонячна система, щоб розмістити на нових планетах усіх зайвих і тих, хто хоче обходити закон. Для цього спочатку треба підготувати знайдену планету, а потім відправляти цілі експедиції з пасажирами на борту. Для цього прибудуть на нові планети та їх супутники перші кораблі з бактеріями та нанороботами з записаними на жорсткий диск геномами людини та дев’яти мільйонів видів, які мешкають на нашій розвиненій планеті. Планета називається Ельза. Це – величезна куля масою приблизно двадцять чотири на десять у двадцять четвертій ступені кілограмів. Ельза – одна серед так званих суперземель, на яких життя існує в найкращих умовах. Ельза обертається навколо зірки красного карлика – найпоширенішого типу зірок в нашій галактиці. Завдяки своїй величезній масі та обертанню навколо своєї осі планета має величезне магнітне поле, яке захищає від смертоносних спалахів зірки, яка знаходиться так близько. Я кожен день насолоджувалася небом, в якому грало на низькій висоті чудове полярне сяйво найрізноманітніших кольорів. Уся поверхня планети покрита діючими вулканами, їхні гази живлять надщільну атмосферу. На моїй планеті завжди стабільний та помірний клімат. Велика гравітація тисне на гірські ланцюги, тому вони низькі. Згладжене дно океану, дрібні моря зі ланцюгами вулканічних островів – це все було мені рідним, воно було моїм. Звісно, діючи вулкани завдавали багато лиха, але розвинена цивілізація навчилася з цим жити. Будинки будувалися на рухомій платформі, які рухалися разом зі стрибками тектонічних плит. Споруди витримували сильніші поштовхи, коли з дахів сипався бруд, а самі споруди при цьому залишалися повністю цілими. Мостів майже не будували. Та і не було потреби в них. У кожної добре працюючої родини був хоча б один авіамобіль, який дозволяв прибути до будь-якої точки планети за кілька годин. Звісно, за всім не угледіти, тому частіше такими авіамобілями керували автопілоти, які враховували траєкторії усіх учасників повітряно-дорожнього руху. Та і правил автопілот дотримувався краще за людину, яка іноді забувала цілі розділи цих правил, які розмістилися на тисячі сторінок електронної книги. Саме електронної книги, тому що інші результати видавничого діла, серед яких паперові та каучукові, давно залишилися тільки в музеї. Або в домашніх бібліотеках як реліквії та пам’ятки історії. Що стосується мене, я – звичайна представниця своєї цивілізації. Середній зріст один метр та два сантиметри, червоноока з темним волоссям, зі зеленою шкірою та міцної статури, враховуючи гравітацію нашої рідної планети. Але планета, до якої ми вирушили, у чотири рази менша за масою. Тому прийдеться пройти деякі процедури адаптації заздалегідь, до висадки на обрану планету, щоб адаптували свій організм до інших умов існування. Спочатку до іншої гравітації та атмосфери, а потім, після прибуття, вже видозмінюватися на самої планеті для того, щоб бути схожими на місцевий вид людини, щоб особо не виділятися серед місцевих і не привертати зайвої уваги. Нанороботи з генетичним матеріалом людини та дев’яти мільйонів видів повинні були приземлитися на знайдену планету два с половиною мільярда років назад на космічне тіло, яке до цього моменту мало б півмільярда років уникати руйнуючих подій, та запустити процеси появи життя. Спочатку мікробів, потім багатокліткових, риб, ссавців, а вже наприкінці  і самої людини. Термін, за який все це вже відбулося чи ні, залежить від самої планети та агресивного середовища – Космосу, який постійно намагається вбити життя в будь-якій його формі. Процес освоєння планет був запущений ще на початку нашої цивілізації, ще до проблеми перенаселення, як перспективу мандрувати на далекі відстані з можливістю проведення якогось часу на інших планетах, які вже підготовлені для відвідування туристами. Але так сталося, на жаль, що цей проект з підготовленими заздалегідь планетами став ключовим при вирішенні перенаселення нашої рідної планети. Був швидко сконструйований двигун деформації простору, який раніше був лише запатентованим винаходом без самої реалізації в реальних масштабах простору та використаний лише для переміщення у Космосі нанокораблів. Відчутна ж різниця: побудувати двигун деформації простору для нанокораблів чи для тисяч живих пасажирів?! Прийшлось комусь виконати цю нелегку роботу. Але це не єдиний вид двигуна на цьому кораблі. Ще космічне судно використовує термоядерний синтез. Це коли атоми водню стикаються один з одним, звільняючи енергію. З таким двигуном не треба брати з собою увесь запас палива, тому що заправлятися можна прямо в Космосі міжзоряним газом. І це не всі цікаві та важливі дані. Сам корабель, в якому зараз я знаходжусь, будувався в самому Космосі з виростанням корисних копалин з астероїдів та планет-карликів. А щоб пасажири судна не загинули від довготривалої відсутності гравітації, її створює корабель штучно, використовуючи центр обіжну силу, яка виникає при обертанні. Захист від космічного випромінювання нам забезпечую вода. Вона поглинає частки високої енергії, блокує гамма-проміні в достатньому об’ємі. Тому на кораблі дві обшивки. Одна обшивка заповнена водою. А поверх неї – друга обшивка з запасом водню для реактивного двигуна. Дивно, якщо я зараз про це все думаю, навіть говорю сама з собою шепотом, значить, я повільно, непомітно для самої себе, виходжу зі стану сну, майже вічного, як і сама ця подорож… Тривайте! Почекайте! Мені холодно. Мені вже некомфортно! Зараз мені стане погано. Вже нудить. Хтось випустить мене з цієї капсули! Гей, роботу! Випусти мене! Він мене навіть і не чує! Але ж це він мене розбудив. Навіщо? Невже ми прибули до пункту призначення? Невже свобода близько? Мені вже тепло. Затишно, комфортно. Ось так… Добре. А ось і капсула відкрилась. Нарешті… Марсія! – Звернулася сама до себе дівчина. – Ти вільна! Тепер ти можеш починати нове життя.