Слава ЗСУ!

Я вже прийшла. Великий роботізований маєток з вертолітним майданчиком на даху та смугою зльоту біля майстерні, де власник всього цього проводить багато часу, поруч ангар з різними літаками бізнескласу. Цей маєток - будинок з прозорим дахом та прозорими стінами, зі сонячними панелями на даху, в самих стінах по ребрам та периметру, з автоматизованими жалюзями, щоб закрити своє життя від сторонніх, та великою площадкою біля будинку з величезною кількістю сонячних батарей.

Я пройшла контроль роботизованих воріт.

Підходжу до входу до будинку. Великий електромобіль шефа вже покинув свій гараж. Його старанно миють роботи.

Я заходжу у будинок. Нікого не має в гостинній. Чую шум лише на роботизованій кухні, на якій робот Майкл щось готує.

- Привіт, Майкл. Сергія ще не бачив сьогодні? Він ще спить? - Питаю я у робота.

- Мабуть. Не можу точно відповісти. Але те, що хлопчик ще не снідав, це знаю точно. - Відповів Майкл.

На годиннику сім ранку. Я зазвичай приходжу до семи. І зразу йду будити хлопчика.

Будити хлопчика, допомагати їсти, відводити у школу, а потім на різні курси спроможні численні роботи, які є в цьому будинку. Тільки вони це і робили відтоді, як батько розлучився з мамою свого хлопчика. Зразу після зникнення мами з будинку цього багатого власника хлопчик закрився у собі і нічого взагалі не хотів в своєму житті, окрім своєї мами. Але коли батько хлопчика це зрозумів і хотів повернути жінку заради свого сина, було вже запізно, її вже не можна було повернути. Якась випадковість зашкоджила повернутися матері до сина. Вона назавжди зникла з його життя не за власним бажанням, а через свою нікчемну смерть, коли на то помешкання, де жінка знімала житло, несподівано впав пошкоджений супутник. І з її тіла нічого не залишилось. А потім ще і втрачений час, за який можна було б знайти вцілілий біологічний матеріал, з якого можна було би відтворити цю жінку за допомогою клонування.

Був зроблений робот, дуже схожий на цю загиблу жінку, але дитина впізнала заміну і не признала цього робота.

Тому батько дитини, до речі, його звуть Михайлом, оголосив конкурс на роботу, де треба було замінити Сергію маму.

Спочатку було багато вимог до претенденток, обов’язково педагогічна освіта, така, сяка, те повинно бути і те. А потім, коли хлопчик нікого не признавав, почали брати на конкурс вже всіх охочих.

Я спочатку прийшла. Зі мною поспілкувався охоронник, перевірив мене, прощупав кишені, а також, чи не схована зброя у мене під шкірою у м’язах, потім  мені прямо на місці медперсонал зробив обстеження, особливо голови, взяли аналізи крові. Все перевірили, зі мною поспілкувався психолог, а потім… лише потім провели до ігрової кімнати, де знаходився хлопчик.

Звісно, нас не залишали на одинці.

Я спробувала з них погратися, але він не звертав на мене увагу.

А потім я почала гратися сама з собою. Я будувала дім з середнього за величиною пластикового конструктора.

І хлопчик почав за мною спостерігати, а потім і сам включився у цю гру, допомагаючи мені та даючи мені потрібні запчастини.

Виріс величезний будинок, більше схожий на замок зі входом та вікнами, а також з цікавим дахом, який звужується посередині все вище та вище.