Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вій

Як же прокинувся філозоф, то весь дім уже метушився; вночі померла панночка. Слуги бігали з нестями то туди, то сюди; старі баби плакали; багато людей заглядало через пліт у панський двір, ніби могли щось там побачити.

Філозоф почав на дозвіллі роздивлятися ті місця, що не міг побачити вночі. Панський дім був не дім, а низенька невелика хата, які звичайно за старих часів в Україні будували. Він був ушитий соломою; маленький, гострий і високий фронтон з віконцем, подібним до зведеного догори ока, був увесь розмальований блакитними й жовтими квітками та червоними півмісяцями; стояв він на дубових присішках, до половини круглих, а знизу на шість граней, з вигадливою різьбою вгорі. Під цим фронтоном був невеличкий ґанок з лавами по обидва боки. З обох боків будинку були піддашки на таких само присішках, часом навіть покручених. Висока груша з пірамідальним верховіттям і тріпотливим листям зеленіла перед домом. Декілька комор у два ряди стояло посеред двору, утворюючи немов широку вулицю, що простяглася аж до будинку. За коморами, аж біля воріт, стояли трикутниками два льохи, один проти одного, так само вкриті соломою. В трикутній стіні кожного з них були двері, а на них усяке малювання. На одних дверях намальований був козак верхи на діжці, а поверх голови він тримав кухля з написом: «Вип’ю все!» На других — пляшки, сулії, а з боків, задля краси, кінь догори ногами, люлька, бубон і напис: «Вино — козацькая втіха». З горища одної повітки крізь величезне слухове вікно витикався тарабан і мідні сурми. Біля воріт стояли дві гаківниці. Все показувало, що господар дому любив погуляти і в дворі у нього зчаста вирували бенкети. За ворітьми стояли два вітряки. Позад дому просїяглися сади, і крізь верховіття дерев видно було тільки темні дашки над коминами хат серед зеленої гущавини. Все село стояло на широкім та рівнім схилі. З півночі все закривала крута гора і підніжжям своїм кінчалася біля самого двору. Як глянути на неї знизу, вона здавалася ще крутіша, і на високому її вершку де-не-де стирчало покошлане бадилля сухого бур’яну і чорніло проти ясного неба. Вся гола, глиняста, скрізь розрита дощовими водориями та поточинами, вона навівала смуток. На крутому її покоті у двох місцях стирчали дві хати; над одною розкинула своє віття широка яблуня, підперта при корені кілками з насипаною землею. Яблука, падаючи од вітру, котилися просто в панський двір. З верхогір’я вилася по всій горі дорога і, спавши вниз, проходила повз двір до села. Коли філозоф зміряв оком цю страшну кручу і згадав учорашню подорож, то сказав собі, що в пана або надто розумні були коні, або в козаків надто міцні голови, що й від п’яного чаду таки не полетіли догори ногами разом з величезною бричкою та поклажею. Філозоф стояв на високому серед двору місці, і коли повернувся та глянув у другий бік, перед ним розстелився зовсім інший краєвид. Село разом зі схилом гори скочувалося до рівнини. Неоглядні луки розгорталися в далеку просторінь; ясна їхня зелень дедалі темнішала, і видно було, як синіли в далечині села, хоч було до них не менше двадцяти верстов. Праворуч від лук тягнулися гори, і ледве помітною здаля смугою горів і темнів Дніпро.

— Гей, та й гарне ж місце! — сказав філозоф. — Отут би жити, ловити рибу в Дніпрі і в ставках та полювати з тенетами чи з рушницею на стрепетів чи крольшнепів! Та, мабуть, і дроф немало серед цих лук. А садовини можна силу насушити на продаж у місті або, ще краще, накурити з неї горілки, бо горілку з садовини і рівняти не можна з пінною. Та не шкода й про те подумати, як би його звідси вшитися.

Він запримітив за тином маленьку стежечку, що зовсім заросла бур’яном. Якось мимохідь він поклав на неї ногу, думаючи спершу тільки прогулятися, а тоді вже тихцем поміж хат гайнути в поле, коли це почув на своїм плечі досить сильну руку.

Позад нього стояв той самий старий козак, що вчора так гірко нарікав на своє сирітство та на самотину.

— Марне ти намилився, пане філозофе, чкурнути з хутора! — промовив він. — Це не таке місце, щоб можна було втекти; та й дороги в нас, як на пішого, погані. А ходи-но краще до пана: він уже давно дожидає тебе в світлиці.

— Ходімо! Що ж… Я з задоволенням, — сказав філозоф і пішов услід за козаком.

Сотник, старий уже, сивоусий, чорно зажурений, сидів за столом у світлиці, опустивши голову На руки. Було йому десь під п’ятдесят, та глибока журба на лиці і якась хвороблива блідість виказували, що душа його прибита і зруйнована — враз, в одну мить, і всі колишні веселощі та буйне життя минулися йому навіки. Як увійшов Хома разом зі старим козаком, він одвів одну руку і злегка кивнув головою на низенький їх уклін.

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 5.


Останній коментар

anonymous10749 05.07.2014

+


vk153847315 26.02.2014

в 3D трохи страшний


vk153847315 26.02.2014

як на мене о доволі моторошний


Додати коментар