Слава ЗСУ!

– Відклич кошти з регіонів.

– На це піде кілька днів.

– Погано! Ох як погано! Обіклали з усих боків. Акули, Пашо... От що: я спробую вийти на прем’єра – нехай хоч трохи притримає скажених псів, а ти шукай, рий землю! Поки не почалася ланцюгова реакція і твоєю посилкою можна ще заткнути декому пельку! Рий!

Павло Павлович опустив руку з телефоном униз, втупився невидющими очима в гарну „європейську” плитку банківської автостоянки. Досі могутня спина власника приємного голосу з ледь вловимим мадярським акцентом надійно укривала компанію практично від усіх життєвих негараздів. А їх он скільки, тих негараздів, сипиться на долю інших приватних структур у цій непередбачуваній країні! То тобі дозволи, то ліцензії, то аудит, то зміни в законодавстві й підзаконних актах! Та що там зміни – за крихкого „даху” просто зателефонують і скажуть: здавай бізнес! І все – тобі амба! Кому жалітись, Господу? А наїзди державних рекетирів від санепідемстанції, пожежних, електриків, екологів… А конкуренти! О, скільки хижих молодих суперників з’явилося останнім часом у Павла Павловича! Тільки й вичікують, аби він оступився, аби хитнувся певний до сьогодні „дах”. І, схоже, той таки хитнувся! І через що? Через якусь дурнувату крадіжку якоїсь дурнуватої барсетки! Та й сума, по правді, в ній далеко не захмарна, бувало більше, як кажуть, і пропивали. А от загородили канали, притисли… Спробувати поборгувати в приватному порядку? А де гарантія, що й там не перекрито? Друзі, вони друзі, коли все чики-пики, а коли на тебе осувається тінь немилості… Схоже, хтось тільки й чекав, аби вчинилася така лажа. Або, що найвірогідніше, не чекав, а сам влаштував. Копав під високого заступника, а під заступ потрапив Павло Павлович. Хто ж це, хто? Таємничого спільника, про якого плів кур’єр, біля його будинку не виявили, а може вислизнув. І кур’єр вислизнув, чорт – усе вислизає з його рук, все! А якщо вислизне ще й Віра!.. Павло Павлович аж зубами скреготнув. Віра! Ця відчуває капості, його капості, бо власні, його стараннями, в неї відсутні, іще раніше, аніж ті вчиняються! А з людиною, в якої неприємності, вона й поруч не стане – не раз попереджала.

Таки хряснув дверцятами. Не вийшло з банковими, то відігрався на автомобільних. Водій дисципліновано промовчав.

– В офіс! – скомандував роздратовано.

Глава 11

Костик

Щось заповзло йому у вухо. Якась гидотна слизька істота зашкряботілася десятками чіпких лапок десь у самісіньку барабанну перетинку й тим привела Костика до тями. „А може там нічого й нема, може то розвалюється вже на лахмання мій череп?” – було його першою гадкою. Костик тихо застогнав і з болем, докладаючи потуг, розсунув повіки. Але потуги виявились марними – він нічого не побачив. Пітьма… „Ну ясно. Ось я вже й нічого не бачу. Але з чого вона почалася, ця темінь? І що було до неї?”

Він заворушив пальцями й відчув пучками якийсь неприємний холодний порох, скорше пісок, а під ним твердий шерехатий бетон. І згадав. Все почалося ще зранку, почалося з того, що його жахнули по голові; Боже, скільки буханів здатна витримати бідолашна Костикова голова! Він купив сигарети й повертався до автомобіля. Поспішав, бо порушив інструкцію, і тут перед ним виникла ота темна постать…

А далі був кабінет генерального. Костик і раніше побоювався начальства – таку вже мав натуру, а сьогодні генеральний просто знавіснів. Хоча Костик його чудово розумів. Воно, ясна річ, будь-хто знавісніє, втративши повну барсетку „зелені”, але при чому ж тут кур’єр? Єдина Костикова хиба, що він трішки порушив шефові настанови – вибіг на хвильку купити сигарети. І все! Навіть злощасну барсетку з рук не випускав, тримав її ледве що не зубами, як і наказували. Хто ж міг подумати, що трапиться така біда?