Слава ЗСУ!

Тоні (підводиться). Корнелю...

Корнель. Ну?

Тоні. А що буде з Петром?

Корнель (знизує плечима). Нема ради, треба чекати. Наші його заарештували, і поки що... він за гратами.

Тоні. Як злочинець?

Корнель. Як заручник. Не бійся, нічого там із ним не станеться. Але якщо та чорна зграя знову почне ^Стріляти на вулицях, тоді... хтозна.

Тоні. Тоді ви... розстріляєте Петра?

Корнель. Я —ні, Тоніку. Але, саАі розумієш, боротьба — це боротьба. Не треба було Петрові встрявати в неї. Можеш повірити, мені було б страшенно шкода, якби... якби з ним щось сталося. Але це вже від пас не залежить... Хай той набрід складе зброю, і тоді наші відпустять Петра... з усіма заручниками. От воно як.

Тоні (з жахом в очах). Уяви собі, Корнелю... уяви собі, що у Петра на серці! Як він дивиться на двері й чекає, з рапку до вечора чекає... коли еони відчиняться. «Виходьте».— «Куди?»—«Швидше, там побачите!»

Коцнель. Стривай. (Прислухається). Тихо. На щастя, ніхто не стріляє. Бо якби хтось десь вистрелив, тоді кепське діло, Тоні. Тоді наші вже не даватимуть пощади... Але я гадаю, що та голота вже поховалася. Адже то кодло боягузів. Хай тепер Петр побачить, із ким злигався! Постав проти них кулемет —і вони розбіжаться, як зайці... Чуєш? Тихо. Мабуть, переговори. Хоч я, правда, й не розумію, як можна вести переговори з такою бандою.

Тоні. Корнелю, а руки тоді зв’язують?

Корнель. Коли?..

Тоні. Ну, як ведуть на страту.

Корнель. Аякже. Звичайно, зв’язують. А чому ти про це питаєш?

Тоні (зціплює руки за спиною, ніби вони у нього зв'язані). Знаєш, я так виразно уявляю... що почуває людина, коли стоїть так... навпроти солдатів з рушницями. Все —як вона дивиться... кудись понад їхніми головами... а волосся їй ворушить неначе холодний вітер. ІЦе ні... ще мить... «Цілься!..» Боже!

Корнель. Облиш!

Тоні (гнівно, кричить). Собаки! Криваві собаки!

Корнель. Тоні!

Тоні. Вогонь! (Хитається й падає на коліна).

Корнель (хапає його за плече й торсає). Ну, годі вже! Тоні, у тебе хвороблива уява!

Тоні (заплющує очі й підводиться). Корнелю, як можуть люди так палко ненавидіти одні одних!

Корнель. Ти цього не зрозумієш. Ти ще не навчився палко вірити.

Тоні. В що?

Корнель. У свою правду. Людина ніколи не зробить заради себе того, що робить заради свого, прапора. Не можна бути таким вразливим, Тоні, Наша матуся тільки, псує тебе.

Тоні. Чим?

Корнель. Своїм вихованням. Так із тебе ніколи не вийде чоловіка, здатного за щось боротися. Мир, любов, співчуття —я зпаю, це все дуже гарне, але... не час тепер для цього. Тепер діються занадто серйозні... й великі речі. Наша матуся цього пе розуміє. Ми повинні бути готові... до всього. Якби з Петром щось сталося... Тоні, хай мама не знає про це. Кажімо їй, що він за гратами, чуєш? Та, може, й справді вже все минулося. Може, та чорна голота вже поздавалась, бо чого ж така..* дивна тиша. Не виходь з дому, Тоні.

Тоні. А ти?

Корнель (знизує плечима). Мені слід би бути там, з нашими. Боже, аби лиш не прогавити, коли там щось завариться! Яке ідіотство, що я мушу сидіти дома, коло матусі! Та що вдієш —коли тут щось • сколотиться... У матусі таке слабе серце... А той набрід —хіба вгадаєш... Кинуться грабувати... Треба ж комусь обороняти вас. (Стоячи спиною до Тоні, виймав з шухляди револьвер

і заряджав його; потім кладе назад). Я знаю, де моє місце. Але від матусі краще приховати, що справи такі поважні, Тоні. Тож я.., зостануся вдома. Заради матусі... і заради тебе.

Входить Мати.

Мати. Корнелю, де Петр? Чому він ще не вернувся? Вранці ти казав, що це, певне, якесь непорозуміння.., що його до вечора відпустять... Чуєш, Корнелю?

Корнель. Чую, матусю, але... не так воно швидко робиться. Бач, вони заарештували сотні людей, і поки все з’ясують... Це може тривати... навіть із тиждень.

Мати. Цілий тиждень? Корнелю, невже нашого Петра стільки мучитимуть? Ні, ні. Я цього так не полишу. Я сама піду туди й скажу їм...

К о р н е л ь. Не можна, мамо. Тебе туди й не пустять.

Мати, Як це так — матері не пустять? Я понесу Петрові свіжу білизну й щось попоїсти. Хто може заборонити матері? Мати має право.

Корнель. Доведеться почекати, мамо. Зваж сама* вулиці перекриті військом...у центр нікого не пускають.

Мати. А матір пустять! Я їм скажу, що несу щось синові... Я мушу побачити Петра, Корнелю. Мушу знати Що з ним. Адже він не злочинець, щоб його держати за ^гРатами. Я їм усе в вічі скажу, ти не думай. Я їм скажу, Що вони не мають права держати під замком мого сина!