Слава ЗСУ!

Батько. Байдуже, їрко. Важливо, що ти піднявс їржі. Так ніхто ж про це не дізнається!

Батько. Але ж рекорд побито — ось що головне.

І хто б подумав, що ти«„ Малим тільки й знав іграшки... Му, поздоровляю, сину.

Мати (стогне). їрЖІ... їржичку.,,

Ондра. Заспокойся, матусю.

Батько. Не плач, серденько. Справа була варта заходу, То вже не плач. Ще ж із пбХОІІЬном стільки клопоту.,,

ї р ж і. Мамо, ти не дивись на мене, коли мене принесуть, чуєш? Те, що принесуть, — то вже не я. Я тут такий, як був.., і ти ніколи не бачитимеш мене інакшим, правда?

М а т и. Чому ти не сказав мені, що хочеш так високо злетіти? Я б тебе не пустила.

ї р ж і. Не можна було, мамо. Я мусив.

М а т и. І як ти наважився на таке, їржичку, що це ти забрав собі в голову! Нащо був тобі той рекорд?

ї р ж і. Та коли маєш таку добру машину.,, Просто мимоволі.,. Ти, матусю, цього не зрозумієш. Воно само тебе тягне.,, наче машина підказує,,.

Стук у двері.

Батько (вимикає лампочку під своїм портретом; настав глибока сутінь). Не муч себе так, рідненька.

Мати. Мій їрка! Такий гарний, здоровий хлопець! ІІащо.,, Нащо..,

Іржі (дедалі тихше). Ти цього не розумієш, матусю, ти цього не можеш зрозуміти...

Знову стук.

Ондра (пошепки). Заспокойся, мамо. Зберись на силі.

Батько (пошепки). Любонько, прощай!

Знову стук.

М а т п (підводиться). Увійдіть!

Двері відчиняються; на порозі, в яскравому денному світлі, стоїть К о р П Є Л 6.

Корнель. Пробач, мамо.,, я не хотів тебе турбу-^Вати... але... Я маю щось сказати тобі.

Мати. Так.

Корнель. Щойно повідомили... розумієш... У нашого їрки щось сталося з літаком. Тільки ти не лякайся, мамо. Нічого страшного...

Мати. Так...

Корнель. їржі... Матусю! Ти вже знаєш?

Завіса

ДІЯ ДРУГА

Та сама кімната; тепер у ній є ще й радіоприймач. Тоні стоїть біля приймача навколішки й крутить регулятор. З приймача лунає військовий марш. Тоні а невдоволеною гримасою крутить далі.

Чути голос диктора.

Голос із приймача. Увага, увага, увага!

Тоні. В тебе голос як у нашого Корнеля.

Голос із приймача. Закликаємо всіх громадян зберігати спокій і порядок. Суворо попереджуємо, що не вільно збиратися на вулицях; у разі непослуху поліція

і військова влада вживатимуть найрішучіших заходів...

Тоні. Бр-р-р! (Крутить регулятор далі; лунає ніжна, далека музика. Тоні, не підводячись, слухає, змахуючи в такт рукою).

Входить Корнель у напіввійськовому костюмі: високі чоботи, бриджі, па куртці нашивки.

Корнель. Облиш, Тоні. Ти ж знаєш, мама не любить, коли хтось бавиться з приймачем. Це ж пам’ять по нашому їржі...

Тоні. Чуєш, Корнелю, як гарно!

Корнель. Так, гарно, але зараз не час на це. Вимкни, Тоні. Бо мене чорти беруть.

Тоні (вимикає приймач, але не підводиться). Шкода. Це якась закордонна станція. Мені здається, що... десь на півночі. Так звучало... наче сніжок сипався.

Корнель. Тобі весь час щось здасться. (Запалює сигарету й нервово ходить по кімнаті). Як безглуздо, що я мушу сидіти вдома... (Поглядає на годинник на руці)-Зараз робітники йтимуть з роботи. Може збитися буча... Сто чортів, мені ж треба бути там! (Спиняється біля вікна й прислухається).

Т он і. Корнелю!

Корнель. Га?

Т о н і. А що з Петром?

Корнель. Не знаю. Заарештували. Хай би не встрявав у це.

Тоні. А ти хіба не встряєш?

Корнель. Так, але з другого боку. Це дуже велика різниця.

Тоні. Яка?

Корнель. Ми за порядок — і за благо народу. Ти цього ще не розумієш. Твоє щастя.

Тоні. Петр також стояв за благо народу. А ви його заарештували.

К о р н ѳ л ь. Бо він інакше уявляв собі це благо. Він думав, що нами може правити та брудна потолоч. Красно дякую, ото картина була б! Вони вже показали нам, на що здатні: тільки грабувати та мститися. (Гасить сигарету). Вони б занапастили країну.

Тоні. Але ж Петр виступав проти грабунків!

Корнель. Тим сірше! Петр хотів, щоб із банди викувався уряд. А саме цього ми й не можемо .дозволити.

Тоні. Хто це — ми?

Корнель. Наша партія. Ми, нація. Якби захопили владу вони, з їхніми утопіями... з їхнім пацифізмом і рівністю... Отоді б каша заварилася, хлопче! Адже це зрада інтересів нації —те, чого хочуть ці людці! Розпустити армію... взяти в свої руки державні установи... експро-пріювати заводи й фабрики... Гарне діло! Це був би кі-пець культури й усього на світі. Ні, ні, Петре, ми не дозволимо, щоб паша нація до такого докотилась. Пора вже взяти в шори цих горлопанів та зрадників... Та нащо тобі мої проповіді, Топі.