Слава ЗСУ!

Грюкіт у двері.

Голос Тоні. Мамо! Матусю!

Мати (вимикає приймач). Тихо!

Знов грюкіт.

Голос Тоні. Матусю, ти там?

Мати. Тут, мій маленький. (Махає рукою, щоб хто-небудь погасив світло). Зараз, зараз.

Темрява. Пауза.

Мати (відмикає двері). Чого тобі, Тоні?

Тоні. Ти сидиш тут потемки?

Мати. Засвіти.

Тоні (засвічує люстру вимикачем біля дверей; у кімнаті нікого, але на столі лишились розкладені штабні карти). Мамо, з ким ти тут розмовляла?

М а т и. Ні з ким, синочку.

Тоні. Але ж я чув якісь голоси...

Мати. Та це... воно, синку. (Вмикає радіо).

Тоні. А нащо тут ці карти?

Чоловічий голос із приймача. Алло, алло! Головний штаб армії повідомляє: вранці нальотом ворожої авіації зруйноване вщент місто Вільямедія. З цивільного населення загинуло вісімсот душ — переважно жінки і діти. Славне старовинне місто, скарбниця нашої історії, лежить у руїнах.

Тоні. Ти чуєш, мамо?

Чоловічий голос із приймача. Одна бомба влучила в лікарню. Загинуло шістдесят хворих. Місто палає.

Тоні. Матусю, прошу тебе...

Жіночий голос із приймача. Слухайте, слухайте, слухайте! Звертаємось до всього світу! Слухайте, люди! Сьогодні вранці ворожі літаки налетіли на село Борго й скинули бомби на сільську школу. Дітей, що вибігли зі школи, обстріляно з кулеметів. Вісімдесят школярів поранено. Дев’ятнадцятеро убито кулеметним вогнем. Тридцять п’ять ... розірвано на шматки бомбами.

М а т и. Що ти кажеш? Дітей? Хіба хто вбиває дітей?

Тоні (шукає на карті). Де це? Де це?

Мати (стоїть, мов закам'яніла). Дітей! Маленьких, беззахисних діток!

Тиша,

(Зірвавши зі стіни рушницю, величним жестом обома руками подає її Тоні). Йди!

Завіса

ОПОВІДАННЯ

В ЗАМКУ

— Ре, Мері, ре,— машинально, терпляче поправляє Ольга. Дівчинка нехотя бренькає на фортепіано легенький етюд; вони товчуть його вже два тижні, але чим далі, тим виходить гірше. Ольгу навіть уві сні переслідує цей ненавнсннй дитячий мотивчик.

— Ре, Мері, ну слухайте ж: до-ре-соль-ре, — тихенько наспівує Ольга й програє пасаж на фортепіано. — Будьте уважніші; до-ре-соль-ре. Та ні, ре! Ре! Чому ви весь час граєте мі?

Мері сама не знає, чому вона фальшивить, вона пам’ятає тільки, що мусить грати; її очі палають ненавистю, вона б’є ногами стілець і ось-ось утече до папа, а тим часом знов і знов уперто грає мі замість ре. Ольга вже не стежить за нею, а змучено дивиться у вікно. Надворі сяє сонце, великі дерева в парку розгойдує гарячий вітер; але й там, у парку, нема волі, та й на ланах жита, що стелються за парком... Ох, коли вже скінчиться цей урок! І знов мі, мі, мі!..

— Ре, Мері, ре, — в розпачі повторює Ольга— і раптом вибухає: — Ви ніколи не навчитеся грати!

Дівчинка випростується й обпікає Ольгу сповненим аристократичної пихи поглядом:

— Чому ж ви, мадемуазель, не скажете цього при папа?

Ольга закушує губу.

— Грайте! —наказує вона занадто гостро і, зустрівши злий погляд вихованки, починає голосно й нетерпляче рахувати: —Раз, два, три, чотири. Раз, два, три, чотири. До-ре-соль-ре. Не так. Раз, два, три, чотири.

Двері до зали ледь прочинились. Це, напевне, знову старий граф прийшов і підслухує. Ольга стишила голос:

— Раз, два, три, чотири. До-ре-соль-ре. Ось тепер так, Мері! —Насправді зовсім не так, але ж старий граф слухає! —Раз, два, три, чотири. Тепер добре. От бачте, нічого тут нема важкого, Раз, два...

Двері розчинились навстіж, і кульгавий граф увійшов, стукаючи палицею.

— Ну, пу,'Мері, wie geht’s? Hast du schon gespielt?⁷⁶ Так, мадемуазель?

— Так, так, ваша світлість,— квапливо підтвердила Ольга, встаючи з-за фортепіано.

— Магу, du hast Talent!⁷⁷ —вигукнув старий каліка і раптом —то було майже моторошне видовище^—важко гупнув на коліна й почав, аж схлипуючи й стогнучи, цілувати своє дитя в шийку лункими, нестямними поцілунками.— Du hast Та-lent, — затинався він, — du bist so gescheit, Mary, so gescheit! Sag’mal, was soil dir dein Papa schenken?⁷⁸

— Danke, nichts⁷⁹, — відповіла Мері, лоскотно щулячись під тими поцілунками.— Ich mochte nur...⁸⁰

— Was, was mochtest du?⁸¹—у захваті пробелькотів граф.

---

 76 Як справи? Ти гарно грала? (Нім.)

 77 У тебе талапт (пім.),

 78 ^я Ти така розумна, Морі, така розумна! Скажи, що твій тато має тобі подарувати? (Нім.)

 79 Дякую, нічого (пім,),

 80 Р Я б тільки хотіла... (ТІім,)

 81 ⁰ Що, що б ти хотіла? (Цін,)