Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Війна з Саламандрами

— Та я на одну хвилиночку, — сказав Мейзлік. — Я тільки зайшов сказати, що машина мала номер двісті тридцять п’ять.

— Яка машина? — зчудувався поет.

— «О лебедина шия і перса й барабан і тарілки»,— одним духом висипав Мейзлік. — І з Сінгапуром теж правда.

— А! — згадав поет. — От бачте, це вам і є внутрішня дійсність. Хочете, я прочитаю вам ще кілька своїх віршів? Тепер ви вже розумітимете їх.

— Хай іншим разом,— квапливо відповів слідчий.— Коли знов буде якась така справа.

РЕКОРД

— Пане суддя, у мене тут справа з тяжким скалічен-ням, — доповів поліцай Гейда судді Тучекові.— Ну й спека, хай йому абищо!

— А ви розсупоньтеся, щоб зручніш було, — порадив суддя.

Гейда поставив рушницю в куток, кинув каску додолу й розстебнув ремінь і мундир.

— Уф, — відсапався він. — Бісів хлопцюгаї Пане суддя, такого випадку в мене ще не бувало. Ось подивіться, — поліцай підняв з підлоги щось важке, зав’язане в сііпю носову хусточку, — увійшовши, він поклав той клуноч* к біля дверей,— розв’язав ріжки хусточки, і суддя поба пв каменюку завбільшки з людську голову. — Подивіть ся-но, —повторив Гейда наполегливо.

— А що тут такого дивного? —спитав суддя, постукавши по каменюці олівцем.— Це брусковий камінь, правда?

— Атож, — підтвердив Гейда,— і чималий кругляк. Отже, пане суддя, рапортую: Лисицький Вацлав, дев’ятнадцяти років, працює і мешкає в цегельні... записали? — пожбурив доданий до цього камінь вагою п’ять кілограмів дев’ятсот сорок дев’ять грамів у Франтішека Пуділа, селянина з села Дольній Уєзд, будинок номер чотирнадцять... записали? —і влучив його в ліве плече, наслідком чого було ушкодження суглоба, перелам плечової кістки і ключиці, відкрита рана плечового м’яза, розрив сухожилка й м’язової оболонки... записали?

— Так,— відповів суддя. — І що ж тут такого надзвичайного?

— Еге, зараз побачите, пане суддя! —з притиском оголосив Гейда. — Я розповім усе по порядку. Три дні тому кличуть мене до цього Пуділа. Та ви його зпасте, пане суддя.

— Знаю, — підтвердив той. — Ми його двічі притягали: раз за лихварство, а другий...

< — За азартну гру. Оце ж той самий Пуділ. У нього черешневий садок аж над річкою, а там Сазава повертає, і вона ширша, ніж деінде. Отож уранці Пуділ послав по мене — щось із ним сталося. Приходжу я — він лежить у ліжку, стогне й лається. Розказує, нібито пішов увечері в садок подивитись на черешні й застукав на дереві якогось хлопчака, що напихав ягодами кишені. А той Пуділ, знаєте, трохи скажений; то він скинув ремінь, стяг хлопця sa ногу з дерева і ну його шмагати. Аж раптом хтось кричить на нього з того берега: «Пуділе, пустіть хлопця!» А Пуділ трохи недобачає—мабуть, від пияцтва, — то він розгледів тільки, що на тому боці хтось стоїть і дивиться на нього. Тому він огризнувся, аби не змовчати: «Не лізь не в своє діло!» — і періщить хлопця ще дужче. «Пуділе, — загорлав той чоловік за річкою, — пустіть хлопця, чуєте?» Пуділ подумав: «А що він мені зробить?» — і гукає йому} «Іди ти знаєш куди, бовдуре!» Тільки-но він це гукнув, як його щось зі страшенною силою вдарило в ліве плече й звалило на землю; а той, з другого берега, каже: «На ж тобі, чортів жмикруте!» То ви знаєте, Пуділ навіть підвестись пе зміг — мусили нести його додому. А біля нього лежала оця каменюка. Вночі ж таки послали по лікаря, той хотів відвезти ІІуділа до лікарні, бо в нього там кістки розтрощені, і ліва рука так уже нібито й зостанеться калічною. Та Пуділ у цю пору, в жнива, не захотів до лікарні. Отож уранці він послав по мене, щоб я заарештував того поганця, того лобуряку, що так його скалічив. Отаке-то.

Але як побачив я ту каменюку, то, ви знаєте, аж рота роззявив. Це не простий брусковий камінь, а з домішкою колчедану, отож він насправді ще важчий, ніж на погляд* Ось спробуйте підняти; я, прикинувши в руках, сказав, що тут шість кілограмів, і помилився тільки на п’ятдесят один грам. Таку каменюку сплоха не жбурнеш! Тоді я пішов у той садок подивитись. Знайшов те місце, де впав Пуділ, — там трава притолочена, — й бачу, що звідти до води ще метрів зо два, а річка там, на закруті, добрих чотирнадцять метрів завширшки. Я аж підскочив. Кричу, щоб мерщій принесли мені вісімнадцять метрів шпагату. Тоді забив кілочок там, де впав Пуділ, прив’язав до кілочка шпагат, роздягся, другий кінець мотузочки в зуби —і поплив на той бік. І що б ви сказали, пане суддя: ледве-ледве вистачило шпагатини до береґа, а там же над водою укіс, вимощений каменем, і аж нагорі над укосом стежечка. Я тричі переміряв: від кілочка до стежки точно дев’ятнадцять метрів і двадцять сім сантиметрів.

Попередня
-= 141 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!